Заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на житлове приміщення

В статье поднимаются такие важные для хозяйственного процесса вопросы, как: обеспечение иска и обеспечение доказательств.

Особый интерес статья вызывает использованной судебной практикой, а также практическими рекомендациями автора.

Звертаючись до господарсько­го суду з вимогою про стягнен­ня з боржника певної грошової суми, зазвичай однією з основних цілей є повернення заборгова­них коштів.

На шанси досягнення такої цілі можна вплинути шля­хом забезпечення позову, яке ін­коли є такою необхідною мірою для забезпечення захисту прав та інтересів кредитора, адже в су­часному суспільстві його вчасне застосування може стати запо­рукою реального виконання рі­шення суду.

Однак, чому суди так неохоче накладають арешти на грошові кошти відповідача, і які докази потрібно надати для обгрунтування необхідності забез­печення позову? Проаналізував­ши останню судову практику та роз’яснення Пленуму Вищого гос­подарського суду України, спро­буємо це зрозуміти.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу Украї­ни (далі – ГПК України) визна­чає загальні процесуальні пра­ва Сторін як учасників процесу, а також вказує на те, що Сторо­ни мають право користуватися іншими процесуальними пра­вами, наданими їм зазначеним Кодексом.

Одним з таких прав для По­зивача є, зокрема, забезпечен­ня позову, яке передбачено роз­ділом X ГПК України.

Так, забезпечення позову гос­подарським судом допускається на будь-якій стадії провадження у справі за заявою сторони, про­курора чи його заступника, який подав позов, або з власної ініці­ативи суду, якщо невжиття пе­редбачених ст. 67 ГПК України заходів щодо забезпечення по­зову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішен­ня господарського суду. Такими заходами є:

  • –  накладення арешту на май­но або грошові суми, що нале­жать відповідачу;
  • –  заборона відповідачеві вчи­няти певні дії;
  • – заборона іншим особам вчиняти дії, що стосуються пред­мета спору;
  • –  зупинення стягнення на під­ставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стяг­нення провадиться в безспірному порядку;
  • –  зупинення продажу арешто­ваного майна, якщо подано по­зов про визнання права власності на це майно і про зняття з ньо­го арешту.
  • У даному випадку ми розгля­немо питання забезпечення по­зову за заявою позивача шляхом накладення арешту безпосеред­ньо на грошові кошти, які нале­жать Відповідачу.

Вказаний вид забезпечення позову застосовується в майно­вих позовах, а сам арешт накла­дається на кошти, що облікову­ються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах, які обмежуються роз­міром суми позовних вимог та можливих судових витрат. Накладення арешту безпосередньо на рахунки, а не на грошові суми на таких рахунках, чинним за­конодавством не передбачено.

При подачі клопотання про за­безпечення позову заявник по­винен обґрунтувати причини, на підставі яких він просить суд накласти арешт на грошові суми Відповідача та надати відповідні докази, що підтверджують викла­дені ним обставини.

Частина 3 Постанови Пле­нуму Вищого господарського суду України “Про деякі питан­ня практики застосування захо­дів щодо забезпечення позову” від 26.12.

2011 № 16 пояснює, що умовою застосування захо­дів щодо забезпечення позову за вимогами майнового харак­теру є досить обґрунтоване при­пущення, що майно (у тому чис­лі грошові суми, цінні папери), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконан­ня рішення.

Зазначеною Постановою Пленум надав роз’яснення, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є під­тверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов’язується застосування пев­ного виду забезпечення позову.

Про такі обставини може свідчи­ти вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов’язання після пред’явлення вимоги або подан­ня позову до суду (реалізація май­на або підготовчі дії до його реа­лізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позива­чем, укладення договорів пору­ки або застави за наявності неви­конаного спірного зобов’язання та інші обставини). Одні лише посилання в заяві на потенцій­ну можливість ухилення відпо­відача від виконання судового рішення без наявності відповід­ного обґрунтування не є достат­ньою підставою для задоволен­ня відповідної заяви.

Водночас Пленум упустив пи­тання, яким чином позивач може отримати перераховані ним до­кази, щоб належним чином нада­ти їх суду в якості обґрунтування, адже зазвичай такі дії недобро­совісний боржник вчиняє потай.

Як свідчить остання судова практика, на шанси отримання позитивного результату і як на­слідок – задоволення судом кло­потання позивача може вплину­ти той фактор, якщо в боржника існує значна кількість господар­ських спорів, в яких він висту­пає відповідачем, або відповід­ні оголошення, розміщені ним в мережі Інтернет, про купівлю будь-яких товарів, що зможе свідчити про використання грошових коштів не для розрахунку з позивачем. Проте натрапити на вка­зані оголошення для позивача буде за радість, адже, на мою думку, боржни­ки, за бажання відчужити майно або витратити кошти з метою уникнення відповідальності, рідко вдаються до та­кого роду дій.

Також суди можуть задовольнити заяву, якщо вона обґрунтована недо­бросовісним ставленням відповідача до своїх зобов’язань перед позивачем, а саме: великим терміном прострочен­ня оплати заборгованості, небажанням відповідача вести переговори, значним розміром суми боргу.

Але не всі суди і не у всіх випадках.

Крім зазначених обґрунтувань, суд забезпечував позов із зазначенням в ухвалі про наявність відомостей про практику переведення відповідачем бізнесу на іншу спеціаль­но створену для цього юридичну осо­бу, залишаючи при цьому на попере­дній особі лише борги з неможливістю їх фактичного стягнення.

Якщо говорити про документальне підтвердження підстав для заявления клопотання про забезпечення позо­ву, то такими можуть бути, зокрема, витяги з відповідних реєстрів, таких як Єдиний реєстр заборон відчужен­ня об’єктів нерухомого майна, Держав­ний реєстр обтяжень рухомого майна тощо, дані, які свідчили б про наявність заставного майна в якості забезпечен­ня договорів з іншими контрагентами, і як результат, можливим використан­ням грошових коштів для оплат за ін­шими контрактами.

Пленум Вищого господарсько­го суду України у своїй Постанові від 26.12.2011 р. № 16 виходив з того, що при вирішенні питань про забезпечен­ня позовів господарський суд має здій­снити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття від­повідних заходів з урахуванням:

  1. –  розумності, обґрунтованості й адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
  2. –  забезпечення збалансованості ін­тересів сторін, а також інших учасни­ків судового процесу;
  3. –  наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і пред­метом позовної вимоги, зокрема, чи здатний такий захід забезпечити фак­тичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
  4. –  ймовірності утруднення виконан­ня або невиконання рішення госпо­дарського суду в разі невжиття таких заходів;
  5. –  запобігання порушенню у зв’язку з вжиттям таких заходів, прав та охоро-нюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, з огляду на положен­ня ст. 43 ГПК України відносно того, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, стверджувати напевно про те, що той чи інший доказ або обставина оста­точно переконає суддю в тому, що не­прийняття відповідних заходів зможе утруднити чи унеможливити виконан­ня рішення, досить важко.

Крім цього, зважаючи на той факт, що інформація про рахунки відповіда­ча, а також установи, в яких вони від­криті, надається суду заявником, уда­ному випадку позивачем, ненадання даної інформації зменшить шанси на отримання позитивного результату за заявленим клопотанням.

Починаючи з 01.11.2011 р. за подачу в господарський суд заяви про вжиття заходів та забезпечення позову підля­гає оплаті судовий збір, ставка якого встановлюється в 1,5 розміру мінімаль­ної заробітної плати в місячному роз­мірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповід­на заява подається до суду.

Як показує судова практика, якщо позивач заявив клопотання про забез­печення, а доказів оплати судового збо­ру або доказів звільнення від сплати, суду не надав, суддя своєю ухвалою, прийнятою за наслідками розгляду відповідного клопотання, може стягнути з заявника несплачений ним розмір судового збору на користь держави в дохід державного бюджету, незалежно від результатів розгляду клопотання.

Підсумуємо, що на результат, забезпечить суд ваш позов чи ні, можуть вплинути як технічні фактори, такі як несплата судового збору, ненадання інформації про рахунки, реквізити банку і т.д., так і суб’єктивні переконання судді, що подані докази і описані обставини не свідчать про те, що рішення господарського суду буде неможливо або важко виконати в разі неприйняття відповідних заходів.

І щоразу, заявляючи клопотання про забезпечення позову, розумієш, що початковою метою застосування господарським судом забезпечення позову була гарантія реального виконання рішення суду, і ця мета загубилася в процесі, поки позивач доводить обставини виникнення і розмір заборгованості свого недобросовісного контрагента, обгрунтовує необхідність застосування до боржника відповідних заходів з метою захисту своїх порушених прав та інтересів, натомість як відповідач роками не сплачує і продовжує не спалачувати за товар або послуги, якими він давно скористався.

І. Корчук

Источник: Юридична газета. – 2012. – № 48. – С. 37 – 38.

Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову
{ Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду

N 2 ( v0002700-09 ) від 12.06.2009 }

Забезпечення позову — це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
З метою однакового й правильного застосування чинного законодавства щодо забезпечення позову Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз'яснення:
1. Звернути увагу судів на те, що за змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (далі — ЦПК) єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у

справі.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку,

Читайте также:  Відображення допомоги по народженню дитини у е-декларації

передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК ( 1618-15 ), якщо невжиття заходів

забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
2. Вирішуючи питання щодо застосування певного виду забезпечення позову, суди повинні виходити з того, що наведений у

ч. 1 ст. 152 ЦПК ( 1618-15 ) перелік видів такого забезпечення не

є вичерпним, тому за наявності відповідного клопотання можуть бути застосовані й інші його види, але з урахуванням обмежень, установлених ч. 4 зазначеної статті. Недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали

законної сили.

Судам слід ураховувати, що у справах окремих категорій позови можна забезпечувати за допомогою спеціальних заходів, які регулюються нормами відповідних законів (наприклад, ст. 53 Закону

України від 23 грудня 1993 р. N 3792-XII ( 3792-12 ) в редакції

Закону від 11 липня 2001 р. N 2627-III ( 2627-14 ), з наступними змінами) «Про авторське право і суміжні права».
3. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК ( 1618-15 ) позов майнового характеру дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у

нього або в інших осіб.

На підставі цього пункту з метою забезпечити виконання судового рішення в майбутньому можна накласти арешт також на випущені у будь-якій формі акції, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, оскільки такий арешт не зупиняє та не обмежує інші права учасників товариства, у тому числі право на участь в управлінні останнім, на одержання інформації про його діяльність і дивідендів.
4. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати

особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і

зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
5. При розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них та управлінні товариством тих його учасників, котрі не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника

процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб.

Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов'язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного

тощо).

У справах про захист трудових чи корпоративних прав не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про звільнення позивача з роботи та зобов'язання відповідача й інших осіб не чинити перешкод позивачеві у виконанні ним своїх попередніх трудових обов'язків, оскільки таким чином фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті.
6. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов'язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими. Тому, допускаючи забезпечення позову, суд

відповідно до ч. 4 ст. 153 ЦПК ( 1618-15 ) вправі покласти на

позивача обов'язок внести на депозитний рахунок суду заставу, достатню для того, щоб запобігти зловживанню забезпеченням позову (проте її розмір не повинен перевищувати розміру ціни позову).

За змістом цієї норми суд (суддя), визначивши вид забезпечення позову та розмір застави, повинен зазначити у відповідній ухвалі, що остання звертається до виконання негайно після внесення предмета

застави у повному розмірі.

Якщо заходи забезпечення позову вживаються за ініціативою прокурора або осіб, яким за законом надано право звертатися до суду за захистом прав, свобод та інтересів інших осіб, то їх заява має бути у будь-який спосіб підтверджена особою, в інтересах якої вони діють, оскільки відшкодування можливих збитків і його забезпечення здійснюється лише за рахунок цієї особи.
7. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, в тому числі й на стадії апеляційного провадження, якщо заява про це надійшла до суду апеляційної інстанції або її не вирішив суд першої інстанції. Оскільки, на

відміну від ч. 3 ст. 151, п. 7 ч. 1 ст. 301 ЦПК ( 1618-15 ),

у гл. 2 розд. V цього Кодексу не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної

заяви її повертають заявникові.

Питання про забезпечення позову вирішує суддя одноособово або суд у судовому засіданні (залежно від стадії розгляду справи) в

день надходження заяви.

Ухвала про забезпечення позову постановляється в порядку, визначеному ст. 209 ЦПК ( 1618-15 ), і повинна включати мотивувальну частину, де поряд із зазначенням мотивів, із яких суд (суддя) дійшов висновку про обґрунтованість припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення, наводиться посилання на закон, яким суд керувався при постановленні ухвали.
8. Згідно зі ст. 154 ЦПК ( 1618-15 ) суд за заявою однієї зі сторін і зважаючи на пояснення другої сторони вправі допустити заміну одного виду забезпечення позову іншим. Відповідну заяву необхідно розглядати в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому слід мати на увазі, що замінити спосіб забезпечення позову за заявою відповідача можна тільки за згодою позивача, за винятком випадку, коли відповідач згідно з ч. 2 ст. 154 ЦПК із дозволу суду замість допущеного виду забезпечення позову про стягнення грошових коштів внесе на депозитний рахунок суду суму, зазначену в позовній заяві.
9. Звернути увагу судів на те, що відповідно до частин 9, 10 ст. 153 ЦПК ( 1618-15 ) ухвала про забезпечення позову виконується негайно, а її оскарження, на відміну від ухвали про скасування цього забезпечення, не зупиняє її виконання, а також не

перешкоджає подальшому розгляду справи.

Для забезпечення виконання цих норм як спеціальних, на відміну від загальної — ст. 296 ЦПК ( 1618-15 ), та розгляду справи в установлені строки необхідно в разі оскарження ухвали про забезпечення позову направляти суду апеляційної інстанції виділені відповідні матеріали (копії позовної заяви й заяви про забезпечення позову, оригінал оскарженої ухвали, копії документів про звернення її до виконання тощо) та вживати заходів до подальшого розгляду справи по суті заявлених вимог. Після розгляду скарги апеляційним судом зазначені матеріали долучають до

матеріалів цивільної справи.

За змістом ст. 293 ЦПК ( 1618-15 ) окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову, а також про його скасування, проте ухвали про відмову у забезпеченні

позову оскарженню не підлягають.

Оскільки ухвала про забезпечення позову або про його скасування не перешкоджає подальшому провадженню у справі, ця

ухвала відповідно до ч. 1 ст. 324 ЦПК ( 1618-15 ) у касаційному

порядку оскаржена бути не може.
10. Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.
11.

Суди апеляційної інстанції при розгляді цивільних справ мають перевіряти дотримання судами процесуального законодавства щодо забезпечення позову та у випадках і в порядку, встановлених

ст. 211 ЦПК ( 1618-15 ), відповідно до ст. 320 зазначеного Кодексу

реагувати на допущені судами помилки шляхом постановлення окремих ухвал.
{ Пункт 12 втратив чинність на підставі Постанови Верховного Суду N 2 ( v0002700-09 ) від 12.06.2009 }
Голова Верховного Суду України В.В.Онопенко Секретар Пленуму Верховного Суду України Ю.Л.Сенін

Заява про забезпечення позову шляхом накладання арешту на автомобіль

Примітка: Судді Лужецькій О.Р. Дарницький районний суд

  • До Дарницького районного суду
  • Позивач:
  • Юридична Валентина Михайлівна

м. Київ, Харківське шосе 172.

  1. Телефон для зв’язку: 098-821-66-42
  2. Ідентифікаційний номер: 24453544368
  3. Відповідач:
  4. Юридичний  Сергій Віталійович

Житомирська обл.. Новоград-Волинський р-н, с. правознавче

  • Телефон для зв’язку: 044-361-80-99
  • Ідентифікаційний номер: 312425355015738
  • Справа № 753/8444769/13-ц
  • Провадження № 2/7666343/4853/13
  • ЮРИДИЧНІ ПОСЛУГИ У МІСТІ КИЄВІ.
  •  З А Я В А
  • Про забезпечення позову шляхом накладання арешту на автомобіль

 У провадженні судді Дарницького районного суду м. Києва Лужецька О.Р. знаходиться справа за позовом Юридичної Валентини Михайлівни до Юридичного Сергія Віталійовича.

  1. ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ — СІМЕЙНІ ПИТАННЯ.
  2. В даній позовній заяві позивачем ставиться вимога про поділ майна подружжя, а саме автомобіля Дачія Логан універсал 2008 року випуску, АМ 34563464 АТ.
  3. ЗРАЗКИ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ЗАЯВ ДО СУДУ….
  4. Знаючи, що відповідач не має намірів ділити майно або компенсувати його вартість я періодично передивлялася Інтернет сайти, шукаючи інформацію щодо того чи не збирається відповідач продавати даний автомобіль.
  5. На сторінках Інтернету мною було знайдено оголошення про продаж даного автомобіля з номером відповідача у справі.
  6. СУДОВА ПРАКТИКА ПОДІЛ МАЙНА ПОДРУЖЖЯ ТА ІНШІ СІМЕЙНІ ПИТАННЯ.
  7. Роздруківка Інтернет сторінки додається
  8. Враховуючи той факт, що скоріше за все відповідач збирається продати  спільне майно, що утруднить виконання рішення суду в даній справі.
  9. Вважаю, що суд має всі підстави для забезпечення мого позову.
  10. Більш того, не вжиття заходів до забезпечення позову надасть можливість відповідачу відчужити спільний автомобіль, який був придбаний нами під час шлюбу.
Читайте также:  Юридический анализ, экспертиза договоров, контрактов

За таких обставин, у відповідності до ч. 3 ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.

Також, абз. 2 п. 1 суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року за № 9, передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

При таких обставинах, з підстав передбачених ст. ст. 151, 152 ЦПК України, на час розгляду справи в суді необхідно вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на автомобіля Дачія Логан універсал 2008 року випуску, АМ 35356460 АТ, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про поділ майна подружжя

ПОЗОВНІ ЗАЯВИ ПО СІМЕЙНИХ СПОРАХ.

При таких обставинах, на підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 130, 151, 152 Цивільного процесуального кодексу України, –

П Р О Ш У:

1. Вжити заходів забезпечення позову шляхом накладання арешту на автомобіль Дачія Логан універсал 2008 року випуску, АМ 3445342560 АТ, оскільки невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

  •  ДОДАТКИ:
  • Квитанція про сплату судового збору за подання заяви про вжиття заходів до забезпечення позову.
  • Роздруківка з Інтернету.
  •  «__» жовтня 2013 року

                                                                        _________________ (В.М. Юридична)

З повагою адвокат по забеспеченню  позовів…..

Забезпечення позову

Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких гарантується виконання судових рішень і яке ґрунтується на судовому акті. Слід мати на увазі, що перелік осіб, які вправі порушувати питання про забезпечення позову, наведений у ст. 66 ГПК, є вичерпним.

Забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (в подальшому — рішення) в апеляційному або в касаційному порядку.

Клопотання про забезпечення позову, яке раніше було відхилено повністю або частково, може бути подано вдруге, якщо змінилися певні обставини. Тобто на заяви про забезпечення позову, в задоволенні яких було відмовлено, не поширюється заборона повторно звертатися до господарського суду. До ст. 67 ГПК внесено зміни.

Тепер: «Не допускається забезпечення позову шляхом заборони: проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення; надавати емітентом, реєстратором, зберігачем, депозитарієм реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; участі акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства».

Про забезпечення позову господарський суд виносить ухвалу, яка надсилається або видається сторонам у справі, іншим учасникам судового процесу. Наказ про вжиття заходів до забезпечення позову не видається.

Зазначена ухвала з урахуванням пункту 2 частини другої статті З Закону України «Про виконавче провадження» має статус виконавчого документа, а тому має відповідати вимогам статті 19 названого Закону.

У позовному провадженні при накладанні арешту на грошові суми відповідача слід обмежувати піддані арешту кошти розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення господарським судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене.

  • За позовами про визнання права власності або витребування майна арешт може бути накладений лише на індивідуально визначене майно.
  • У провадженні зі справ про банкрутство арешт може бути накладено на все належне боржникові (закріплене за ним) майно, незалежно від поділу його на основні чи оборотні засоби.
  • Арешт на майно громадянина-підприємця може бути накладено на загальних підставах за винятком майна, на яке, згідно з цивільним процесуальним законодавством України, не може бути звернено стягнення.

Приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти. Помилковими слід визнати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.

За наявності підстав для застосування такого заходу забезпечення позову господарський суд може заборонити витрачання майна на власні потреби, відчуження його у будь-який спосіб, у тому числі здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом певних сум тощо. Таке правило має застосовуватись і до інших осіб, яким на підставі ст.

67 ГПК забороняється вчинення дій щодо предмета спору.

Форма процесуального документа, який приймається за наслідками розгляду питання про забезпечення позову, не ставиться у залежність від вирішення такого питання по суті, а тому як прийняття вимог заявника щодо вжиття заходів до забезпечення позову, так і відхилення таких вимог має оформлюватися ухвалою господарського суду.

Суд не повинен застосовувати заходи забезпечення позову, які безпосередньо не пов’язані із заявленими позивачем вимогами. Забезпечення позову може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи апеляційний і касаційний порядок. Заява може бути подана також і третьою особою з самостійними вимогами на предмет спору.

У разі вжиття заходів до забезпечення позову з ініціативи господарського суду відповідні дії мають бути мотивовані з урахуванням, зокрема, припису пункту 3 частини другої статті 86 ГПК України.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Згідно з частиною першою статті 53 ГПК за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Отже, наведена норма пов’язує можливість відновлення процесуального строку з обов’язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Це стосується й тих випадків, коли таке відновлення здійснюється з ініціативи господарського суду, що має зазначити відповідну причину (причини) в судовому рішенні, в якому йдеться про відновлення строку.

Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони чи прокурора, заявник має обґрунтувати поважність причини (причин) пропуску строку, в разі необхідності — з поданням доказів цього за загальними правилами розділу V ГПК.

Витрати, пов’язані з проведенням судової експертизи, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона. Це правило стосується й тих випадків, коли судову експертизу призначено за ініціативою господарського суду.

Після закінчення розгляду справи такі витрати підлягають розподілу господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК.

Як змінилися правила забезпечення позову в цивільному судочинстві

Як змінилися правила забезпечення позову в цивільному судочинстві

Сергій ЧВАНКІН, голова Київського районного суду м.Одеси

У новому Цивільному процесуальному кодексі законодавець дещо змінив підхід до інституту забезпечення позову, приділивши йому більшу увагу, ніж у попередніх редакціях процесуального закону, та істотно розширивши повноваження суду в питаннях як забезпечення виконання майбутнього рішення, так і протидії зловживанням учасниками процесу правами. Як змінилися правила гри, чому перелік можливих заходів забезпечення позову є неповним та якими є особливості зустрічного забезпечення?

  • Неповний перелік
  • Заходами забезпечення позову є тимчасове обмеження прав особи тією мірою та таким чином, як це необхідно для збереження в період розгляду справи можливості безперешкодного виконання рішення суду в разі задоволення позову.
  • Неповний перелік можливих заходів забезпечення позову наведений в ст.150 ЦПК та включає:
  • • накладення арешту на майно та (або) кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб;
  • • заборону вчиняти певні дії;
  • • встановлення обов’язку вчинити певні дії;
  • • заборону іншим особам учиняти дії щодо предмета спору, або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов’язання;
  • • зупинення продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;
  • • зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;
  • • передачу речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору;
  • • зупиненням митного оформлення товарів чи предметів;
  • • арешт морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.

Неповним цей перелік є тому, що законодавець передбачив можливість застосування й інших заходів, які на роздум суду зможуть повністю виконати покладені на інститут функції. За потреби суд може застосувати одночасно кілька заходів забезпечення позову.

Разом з тим існують і певні обмеження в можливості застосування заходів забезпечення. Їх повний перелік міститься також у ст.150 ЦПК. Так, не допускається:

  1. • забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов’язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку;
  2. • зупинення рішень, актів Національного банку, а також установлення для останнього заборони або обов’язку вчиняти певні дії;
  3. • заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або ФГВО.
Читайте также:  Защита прав авторов в Украине. Авторские договора

Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Крім того, варто акцентувати увагу на положеннях ч.10 ст.150 ЦПК, які вказують на неможливість ужиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Таке правило застосовувалося судами й раніше.

Вперше відповідну правову позицію виклав Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.

12.2006 №9 щодо трудових спорів. Проте пізніше ця правова позиція стала застосовуватися відносно всіх спорів. Нині ж вона отримала своє нормативне закріплення.

Вимоги до заяви

Заходи забезпечення позову можуть бути застосовані судом, який розглядає спір або розглядатиме його у випадку, якщо заява про забезпечення позову подана до подання позовної заяви.

У старій редакції ЦПК була передбачена тільки одна категорія спорів, у якій було можливе забезпечення позову до його подання, — у питаннях захисту права інтелектуальної власності.

Тепер таку умову виключили, у зв’язку із чим забезпечення позову до його подання стало можливим у всіх категоріях спорів, що має забезпечити своєчасне їх застосування судом і належний захист прав та інтересів позивача.

Така трансформація зумовлена посиленням вимог до позову. Тепер необхідно зібрати практично всі докази та сформувати чітку правову позицію, що вимагає певного часу.

Разом з тим відразу після виявлення порушення права позивача він може звертатися до суду із заявою про застосування заходів забезпечення позову, що дасть можливість готувати позов і подавати його без зайвого поспіху — якісно та зважено, з усвідомленням того, що виконання можливого рішення у справі вже забезпечене й подальше погіршення становища не можливе.

Отже, підставою для вирішення питання про забезпечення позову є відповідна вимога закону, ст.151 ЦПК, заява позивача (або його представника). Вона подається в письмовій формі (викладена читабельним шрифтом, підписана заявником) до канцелярії суду особисто заявником або уповноваженим представником, на засіданні суду або направляється до суду засобами поштового зв’язку.

  • За змістом, заява повинна містити такі дані:
  • • найменування суду, до якого вона подається (при цьому варто пам’ятати про правила підсудності: якщо заява про забезпечення позову подається до його подання, застосовуються правила підсудності, передбачені ЦПК; якщо одночасно з поданням позову — до того ж суду, до якого подається і сам позов; якщо провадження у справі вже відкрито, заяву про забезпечення позову потрібно подавати до суду, який розглядає справу);
  • • інформацію про заявника (ім’я/найменування, місце проживання/місцезнаходження, поштові індекси, ідентифікаційний номер; крім того, заявникові необхідно вказати телефонні номери й адресу електронної пошти, якщо такі є), а якщо заява подається до подання позову, варто вказати аналогічну інформацію щодо інших осіб, які надалі можуть отримати статус учасників справи;
  • • опис суті та предмета спору, де заявник викладає фактичні обставини виникнення спору, вказує на правові підстави його матеріально-правових вимог і визначає предмет спору;
  • • обґрунтування необхідності забезпечення позову (заявник пояснює, чому необхідно застосувати заходи забезпечення позову, наводить свої доводи і посилається на докази щодо обставин, які підтверджують потрібність застосування таких заходів);
  • • захід забезпечення позову, який заявник просить застосувати (обґрунтовує, чому слід застосувати саме обраний ним спосіб забезпечення позову, а не інший, і доводить відповідність заявленого заходу фактичним обставинам спору й можливим наслідкам його застосування або незастосування);
  • • ціну позову щодо вимог майнового характеру;
  • • пропозиції позивача щодо зустрічного забезпечення (це ще одна новела ЦПК: законодавець пропонує позивачеві самостійно запропонувати суду підтвердження своєї сумлінності в питанні заявленого забезпечення позову).
  • Особливості зустрічного забезпечення

Зустрічне забезпечення, як правило, здійснюється шляхом унесення на депозитний рахунок суду коштів у розмірі, визначеному судом.

Ці гроші повинні гарантувати сумлінність позивача й забезпечити компенсацію збитків, яких може зазнати відповідач у випадку, якщо за підсумками розгляду справи в задоволенні позову буде відмовлено та встановлено, що вжитими заходами забезпечення позову відповідачеві були заподіяні збитки.

Крім депозиту, зустрічне забезпечення може здійснюватися шляхом надання гарантії банку, поруки або іншого фінансового забезпечення від іншої особи, що не є заявником. Також суд може в порядку зустрічного забезпечення зобов’язати позивача вчинити певні дії для усунення потенційних збитків та інших ризиків відповідача, пов’язаних із забезпеченням позову.

При цьому запропоноване заявником зустрічне забезпечення не є обов’язковим для суду. Останній, вирішуючи питання про забезпечення позову, вправі або прислухатися до побажань заявника в цьому питанні, або ні.

Саме по собі зустрічне забезпечення не є обов’язковим, крім випадків, коли позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна на території України в розмірі, достатньому для відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову в разі відмови в задоволенні останнього, або коли суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії стосовно відчуження майна чи інші заходи здатні ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у разі відмови в задоволенні позову.

Крім того, до заяви про забезпечення позову повинна долучатися квитанція про сплату судового збору відповідно до встановленої законом «Про судовий збір» ставкою — 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо заявник — юридична особа, і 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо фізична.

Коли заява відповідає вказаним вище вимогам, суд розглядає її протягом двох днів. В іншому разі постановляє ухвалу про повернення заяви.

В окремих випадках суд може викликати заявника для надання пояснень або додаткових доказів, які підтверджували б необхідність забезпечення позову, або для з’ясування питань, пов’язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках суд для розгляду заяви може призначити судове засідання, в яке викликати всіх учасників справи.

Нововведення й питання

Чинне законодавство не містить категоричної вказівки стосовно того, що питання прийняття або призначення заяви до розгляду в судовому засіданні повинне бути вирішене шляхом винесення ухвали суду.

Тому правильним буде твердження, що такої ухвали виносити не потрібно, а виклик учасників справи в разі необхідності слід здійснювати в загальному порядку — шляхом судових викликів у встановленому розд.

7 ЦПК порядку.

  1. У результаті суд, розглянувши заяву про забезпечення позову по суті, може постановити ухвалу про:
  2. • задоволення заяви (застосування заходів забезпечення позову), вживши всіх заходів забезпечення, про які просив заявник;
  3. • часткове задоволення заяви — у випадку, якщо дійде висновку про необхідність забезпечення позову в якійсь частині;
  4. • відмову в задоволенні заяви — якщо вона буде недостатньо обґрунтованою або заходи забезпечення, які заявник просив застосувати, не відповідають суті спору або не співвідносні з ним.

Незалежно від результатів розгляду заяви винесена за його результатами ухвала може бути оскаржена зацікавленими особами в апеляційному порядку за загальними правилами, передбаченими розд.V ЦПК.

Ухвала суду про забезпечення позову (або часткове забезпечення) повинна містити висновки про результати розгляду поданої заяви, вид забезпечення позову, а також додаткову інформацію, необхідну для виконання. Крім того, в ухвалі може бути вказаний порядок її виконання.

Разом з тим у разі застосування судом зустрічного забезпечення про це також зазначається в ухвалі. Повинні бути вказані його вид і розмір (у разі грошового забезпечення), а також строк здійснення. Зустрічне забезпечення вважатиметься виконаним після надання суду підтверджувальних документів.

Ухвала про забезпечення позову (зокрема про часткове забезпечення) підлягає негайному виконанню. Подання апеляційної скарги на таку ухвалу не перешкоджає її виконанню.

Проте в разі невиконання заявником вимог зустрічного забезпечення в установлений строк суд скасовує ухвалу про забезпечення позову та про зустрічне забезпечення (ч.10 ст.154 ЦПК).

Формулювання норми вказує на те, що при настанні вказаних обставин скасуванню підлягають не самі заходи, а саме ухвала як процесуальний документ, що є новелою.

У свою чергу це породжує логічне запитання: якщо особа, права якої обмежені заходами забезпечення, подасть апеляційну скаргу на ухвалу суду про забезпечення позову, а заявник не виконає розпорядження ухвали в частині зустрічного забезпечення, то яке питання потрібно розглянути першим?

Можна наводити аргументи на користь розгляду апеляційної скарги або на користь скасування ухвали. У першому випадку йдеться про вирішення питання про дотримання судом норм матеріального та процесуального права, а в другому — про гарантування належного захисту прав та інтересів усіх учасників розгляду.

При цьому, скасовуючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції встановлюватиме факт невиконання заявником покладених на нього обов’язків щодо зустрічного забезпечення.

Це, у свою чергу, може свідчити про зловживання таким заявником процесуальним правом. Натомість суд апеляційної інстанції зможе дати оцінку тільки діям суду першої інстанції.

І те, й інше — необхідні заходи, проте що з них є пріоритетнішим у разі виникнення описаної вище ситуації? Це питання, дискусія навколо якого ще не вичерпана.

Таким чином, незважаючи на існування низки не до кінця вирішених питань, інститут забезпечення позову став гнучкішим, а значить, дієвішим. У кодексі з’явився внутрішній механізм заборон і гарантування сумлінності застосування його учасниками спору. Це в цілому свідчить про значний прогрес правової думки вітчизняного законодавця та зміцнення правових основ українського співтовариства.

Ссылка на основную публикацию