Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користуван­ня і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

Право спільної сумісної власності подружжя

У статті закріплено загальне положення про те, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і роз­поряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної влас­ності.

Але у цьому загальному положенні закону міститься застереження про те, що таке володіння, користування та розпорядження майном можливе, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Слід зазна­чити, що така домовленість може бути закріплена у шлюбному договорі, згідно з якою подружжя може змінити режим майна, яке набувалось ни­ми під час шлюбу, а саме: передбачити режим спільної сумісної влас­ності на майно або окремі його об’єкти, встановити режим спільної част­кової власності або режим приватної (особистої) власності кожного із подружжя.

Крім того, у коментованій нормі йдеться про такі правомочності под­ружжя щодо майна, як володіння, користування і розпоряджання, кожна із яких має своє призначення.

Право володіння означає юридично забезпе­чену можливість власнику мати майно у своєму віданні, у сфері свого фак­тичного господарського впливу.

Щодо права користування, то це юридично закріплена можливість господарського вико­ристання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими ним особами.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

Розпорядження майном

Право розпорядження – це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призна­чення.

Ми вважаємо, що всі наведені правомочності мали б бути розкриті у главі 8 Сімейного кодексу, але тут основна увага сконцентрована на праві розпорядження майном.

Так, на праві спільної сумісної власності подружжю може належати різне майно, зокрема, перераховане у ст. 61 СК.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

Сімейний адвокат про здійснення подружжям права спільної сумісної власності

У вирішенні справи про здійснення подружжям права спільної сумісної власності більш оптимальним є звернення до сімейного адвоката, який допоможе Вам швидко і якісно вирішити справу на Вашу користь.

Наші адвокати спеціалізуються на вирішенні справ у сфері сімейного права, тому знають тонкощі та нюанси, які допоможуть прискорити процес.

Перевагами звернення до юристів з сімейного права є:

  • оперативність вирішення справи про здійснення подружжям права спільної сумісної власності;
  • швидка підготовка документів для їх подачі в суд;
  • економія матеріальних і часових ресурсів у вирішенні справи;
  • можливість розв’язувати питання онлайн.

Кращий спосіб заощадити час і гроші при здійсненні подружжям права спільної сумісної власності — звернутись за консультацією до хорошого сімейного адвоката!

Якщо Ви не знаєте, як краще вчинити при здійсненні подружжям права спільної сумісної власності – зателефонуйте нашим сімейним юристам і вони допоможуть розібратися в ситуації!

Сьогодні можна розв’язувати будь-яке питання дистанційно – онлайн, просто напишіть в месенджер (Viber, Telegram, Whatsapp) нашим сімейним юристам.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності

Найчастіші питання адвокату

Яким чином має бути закріплена домовленість між подружжям щодо зміни режиму майна? Домовленість може бути закріплена у шлюбному договорі, згідно з якою подружжя може змінити режим майна, яке набувалось ни­ми під час шлюбу.

Що означає право на розпорядження майном? Право розпорядження – це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану та призна­чення. Чи потрібна особиста присутність Клієнта в суді? Ні.

Ми цінуємо час наших Клієнтів і супроводжуємо судові процеси «під ключ» без їх участі. В результаті Ви отримуєте рішення суду, яке набуло законної сили. Який у Вас досвід роботи у сімейних справах? Наша юридична компанія успішно практикує на ринку юридичних послуг з 2007 року.

Яка вартість юридичних послуг у Вашій компанії? Вартість послуг залежить від складності та специфіки конкретної сімейної справи. Наші ціни є доступними, конкурентними та завжди окупаються для наших Клієнтів.

Якщо стаття “Здійснення подружжям права спільної сумісної власності” була корисною для Вас – ставте лайк. Ми будемо надавати Вам найбільш актуальну і корисну інформацію у сфері сімейного права, а також про актуальні зміни в законодавстві України.

Корисні матеріали сайту advokat-family.com.ua:

  • ГУГЛ
  • право спільної сумісної власності
  • припинення права спільної сумісної власності подружжя
  • здійснення права спільної сумісної власності
  • спільна сумісна власність подружжя на квартиру
  • майнові права подружжя сімейний кодекс
  • право спільної сумісної власності подружжя
  • сумісна власність подружжя Україні
  • спільна сумісна власність України
  • особиста власність подружжя
  • права і обов’язки подружжя по утриманню.
  • майно подружжя нажите під час шлюбу
  • особиста приватна власність подружжя
  • права дружини на власність чоловіка
  • ЯНДЕКС
  • право спільної сумісної власності
  • право спільної сумісної власності подружжя
  • частки в праві спільної сумісної власності
  • право спільної сумісної власності на майно
  • право спільної часткової спільної власності
  • право спільної сумісної власності квартири
  • належить на праві спільної сумісної власності
  • правом спільної сумісної власності є право

Проверила Виктория 09.06.21

Спільна сумісна власність на земельну ділянку

Спільна сумісна власність полягає в тому, що її учасники не мають наперед визначених часток. Всі співвласники спільної сумісної власності мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Частина 1 статті 89 Земельного кодексу України передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Під категорією громадян слід розуміти не лише громадян України, а також громадян інших держав та осіб без громадянства.

Суб´єкти права власності

До осіб, між якими може виникнути спільна сумісна власність на земельну ділянку, віднесено:

Відповідно до ч. 3 ст. 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом.

В силу ст.

60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, ч. 4 ст. 368 Цивільного кодексу України передбачає, що у спільній сумісній власності перебуває майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі/

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ст. 65 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 Сімейного кодексу України).

При цьому, договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 Сімейного кодексу України).

Положення сімейного законодавства, що встановлюють режим спільної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 61 Сімейного кодексу України), не передбачають поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на земельні ділянки, приватизовані одним з подружжя (виключенно). Відповідно до ст.

57 Сімейного кодексу України земельні ділянки, набуті у власність у порядку приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, незважаючи на факт набуття такого права під час шлюбу. Логіка викладеного правила зумовлена тим, що зі змісту спеціальних положень земельного законодавства (ст. 116, 121 та ін.

Земельного кодексу України) однозначно вбачається особистий характер права на приватизацію.

  • члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними

Виходячи зі ст. 118 Земельного кодексу України та ст.

Читайте также:  Как у нотариуса пытались отобрать право на занятие деятельностью

7 Закону України “Про фермерське господарство” земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються членам фермерського господарства у їх особисту приватну власність кожній окремій особі.

А тому положення про те, що земельні ділянки перебувають у спільній сумісній власності членів фермерського господарства по суті не має застосування.

  • співвласники жилого будинку

Слід звернути увагу, що чинним законодавством, крім можливості виникнення права спільної сумісної власності співвласників жилого будинку, також передбачено можливість виникнення спільної часткової власності. Так, ч. 4 ст.

120 Земельного кодексу України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

  • співвласників багатоквартирного будинку

Статтею 42 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації.

У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Умови здійснення права спільної сумісної власності врегульовано Законом України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку” від 14.05.2015 № 417-VIII.

Правовий режим

Відповідно до частини 3 статті 89 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Статтею 369 Цивільного кодексу України визначено, що володіння та користування здійснюється співвласниками спільно (ч. 1), а розпорядження — за спільною згодою (ч. 2).

У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Положення щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст. 63 Сімейного кодексу України. Зокрема: “Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

  • Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
  • Виділення частки
  • Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому, у разі бажання поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі, повинна бути фактична можливість такого поділу. Досить часто існують ситуації, за яких не можливо розподілити земельну ділянку, що знаходиться у спільній сумісній власності. І насамперед це стосується земельних ділянок, що знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. 370-372 Цивільного кодексу України, які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності.

В той же час, необхідно враховувати, що в силу ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Розгляд заяв в судовому порядку

Спори пов´язані із земельними відносинами розглядаються в позовному провадженні.

При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації Пленуму Верховного Суду України, викладені у Постанові від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ». Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. 3 п.

21 Постанови, за якою «якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої».

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному Законом України “Про судовий збір”, окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні на сайті Судової влади України.

Отримати консультацію з правових питань можна у Першому миколаївському місцевому центрі з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: м. Миколаїв, вул..

Образцова, 4а/2, (0512) – 47-20-90, 47-20-91 або у відділі Очаківське бюро правової допомоги Першого миколаївського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, який працює за адресою: м.

Очаків, вул. Торгова, 44, (05154)– 2-52-37.

Цілодобово функціонує єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги – 0 800 213 103. Дзвінки зі стаціонарних та мобільних телефонів в межах України безкоштовні.

§ 3. Право спільної сумісної власності — Цивільне право (сторінка 149)

Право спільної сумісної власності подружжя, якщо інше не встановлено договором (шлюбним контрактом), виникає на все майно (за деякими винятками), нажите подружжям під час шлюбу. При цьому зазначене майно вважається належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від

-305 —

того, ким з них і за чий рахунок воно було придбано. Не має значення і те, на ім'я кого з них оформлено це майно.

Роздільним майном, тобто особисто належним дружину, вважається майно, набуте кожним з подружжя до вступу в шлюб (дошлюбне майно), а також майно, хоча і отримане одним з подружжя під час шлюбу, але в порядку спадкування чи в дар. Майно, подароване під час шлюбу обом подружжю, вважається їх спільним майном.

Роздільним є майно, призначене для індивідуального користування подружжя (одяг, взуття та ін ), якщо воно і було придбано під час шлюбу і за рахунок спільних коштів подружжя. Цінні речі і предмети розкоші вважаються належними подружжю на праві спільної сумісної власності (ст.24 КпШС). Сімейним законодавством (ст.

25 КпШС) також передбачено, що майно, хоча і є роздільною власністю одного з подружжя, але яке під час шлюбу істотно збільшується у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, може бути визнано судом загальної спільною власністю подружжя. Однак і на майно, вказане в ст.

24 і 25 КпШС шлюбним контрактом може бути встановлений інший правовий режим. Наприклад, шлюбним контрактом можна передбачити, що і дошлюбне майно подружжя вважатиметься їх спільною сумісною власністю.

Подружжя щодо спільного майна, якщо інше також не передбачено шлюбним контрактом, мають рівні права володіння, користування і розпорядження ним. Вважається, що подружжя користуються рівними правами на спільне майно і в тому випадку, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (ст.22 КпШС).

Оскільки спільне майно подружжя належить їм на праві спільної сумісної власності та право це не поділяється на частки, то розпорядження цим майном можливе лише з їх загальної згоди. При цьому

-306 —

вважається, що чоловік, що здійснює угоду з приводу спільного майна, діє за згодою другого з подружжя. Однак для здійснення угод з відчуження спільного майна подружжя, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя має бути виражене у письмовій формі (ст.23 КпШС).

Загальна спільна власність подружжя припиняється у випадках смерті одного з подружжя або розірвання шлюбу.

Читайте также:  Інформація для споживачів: куточок споживача, інформація про продукцію

Можливо припинення спільної власності подружжя на вже належить їм спільно майно і під час перебування в шлюбі за їх взаємною згодою, а в разі спору — за рішенням суду.

Однак майно, знову нажите подружжям, що продовжують перебувати у шлюбі, буде вважатися їх спільною сумісною власністю. За певних обставин суд може визнати майно, нажите кожним з подружжя під час їх роздільного проживання, власністю кожного з них (ч.2 ст.28 КпШС).

Припинення спільної сумісної власності подружжя передбачає розділ їх спільного майна. Це в свою чергу означає, що попередньо у праві на це майно повинні бути визначені частки подружжя (частка чоловіка).

Згідно ч.1 ст.28 КпШС, у випадках поділу майна, що є спільною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від початку рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або заслуговують на увагу інтереси одного з подружжя.

Самий же розділ спільного майна подружжя здійснюється відповідно до досягнутого між ними угодою про спосіб його розділу.

У разі відсутності такої угоди за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо, без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя у спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'яз-

— 307 —

занности компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або заслуговують на увагу інтереси одного з подружжя (ст.29 КпШС).

Право спільної сумісної власності членів сім'ї, якщо інше не встановлено договором між ними, виникає зазвичай на майно, що використовується членами сім'ї для ведення підсобного господарства або заняття 'іншою господарською діяльністю (городництвом, садівництвом і т.п .). В якості такого майна можуть виступати житлові будинки, господарські будівлі, транспортні засоби, продуктивна худоба, птиця, сільськогосподарський та іншої інвентар, інше майно. До складу цього майна включається і само підсобне господарство (город, сад), що вважається створеним з самого моменту виникнення права власності чи іншого права на земельну ділянку, на якій розташована це господарство (город, сад). Власністю членів сім'ї, провідним своїм спільною працею особисте підсобне господарство, є також вироблена ними продукція і отримані доходи.

Члени сім'ї щодо майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, користуються рівними правами володіння, користування і розпорядження цим майном. Всі угоди з розпорядження зазначеним майном можуть відбуватися лише за спільною згодою членів сім'ї. Зазвичай вони відбуваються однією з членів сім'ї — главою сім'ї.

Згода на вчинення їх інших членів сім'ї передбачається. Однак при здійсненні операцій з відчуження спільного майна, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, згода всех'другіх членів сім'ї має бути виражене у письмовій формі.

Виникаючі між членами сім'ї суперечки щодо порядку володіння та користування спільним майном можуть вирішуватися судом.

  • Крім загального майна у членів сім'ї може бути і своє, особисто ним належне майно. Якщо
  • — 308 —
  • у складі сім'ї є подружжя, то у них виникає і спільна сумісна подружня власність.

Право спільної сумісної власності членів сім'ї припиняється у разі розпаду сім'ї, виходу з неї будь-кого з членів сім'ї, відмови членів (члена) сім'ї від участі у веденні спільного господарства та з інших підстав.

Розділ майна, яке було спільною сумісною власністю членів сім'ї, проводиться за правилами, встановленими для поділу (виділу) майна, що підпадає під режим права спільної часткової власності. Частка членів сім'ї у праві на майно, придбане внаслідок спільної праці визначається виходячи з рівності часток усіх членів сім'ї.

Однак вона може бути зменшена, якщо праця члена сім'ї був незначним в придбанні спільного майна.

Право спільної сумісної власності фізичних осіб (що не членів сім'ї), якщо воно встановлено укладеним між ними договором, виникає на майно, придбане цими особами в результаті спільної праці на основі раніше укладеного ними договору про спільну діяльність (ст.430 ЦК).

Інакше кажучи, при укладенні договору про спільну діяльність зазначені особи мають право, всупереч ст.432 ГК, передбачити в ньому, що їхні грошові або інші майнові внески, а також майно, створене або придбане в результаті спільної діяльності, буде належати їм на праві спільної сумісної , а не спільної часткової власності.

Об'єктом цього виду спільної сумісної власності, як було сказано в попередньому параграфі, може бути, наприклад, гараж, спільно зведений фізичними особами на відведеному їм земельній ділянці.

Однак об'єктами цього виду спільної сумісної власності може бути і будь-яке інше майно, в тому числі що використовується для здійснення підприємницької діяльності без утворення юридичної особи.

— Учасники та даного виду спільної сумісної власності користуються рівними правами володіння, користування і розпорядження спільним майном. Веде-

-309 —

ніє спільних справ здійснюється за їх спільною согл Спори між ними про порядок володіння та пользої можуть бути предметом судового розгляду. Сові {шення угод щодо розпорядження спільним майна можливе лише з їх загальної згоди.

Разом з ті учасники цього виду спільної сумісної власне! можуть доручити одному з них ведення спільних справ і відповідно надати йому право здійснення угод по загальному майну.

У цьому випадку особі, якій по »» ручено ведення спільних справ, видається довіреність, підписана іншими учасниками. |

При припиненні спільної сумісної власності и фізичних осіб, що об'єдналися для спільної діяль-'ності, спочатку вона трансформується в об-| щую часткову власність, а потім у відповідності СЦ встановленими частками в праві на спільне майно проводиться розділ цього майна.

Право спільної сумісної власності осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо інше не передбачено письмовою угодою між ними, виникає на такі види майна: землю, житлові-| будинку, квартири, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, гроші, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення (ст. 13 Закону України «Про власність», ст.16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути особи, пов'язані родинними узами (подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, інші родичі), але при цьому спеціально об'єдналися для роботи в загальному господарстві . Не вважаються членами селянського (фермерського) господарства особи, в тому числі і родичі, які працюють в цьому господарстві за трудовим договором (контрактом) або іншій цивільно-правовою угодою (наприклад, за договором підряду).

Особливістю селянського (фермерського) господарства є і те, що воно визнається в системі на

310 —

роднохозяйственного комплексу рівноправною формою ведення господарства поряд з іншими передбаченими законом формами господарської (підприємницької) діяльності.

Тому селянське (фермерське) господарство може мати своє особливе найменування, печатку і штамп, підлягає державній реєстрації в районному, міському Раді народних депутатів, які надали господарству земельну ділянку.

Однак навряд чи обгрунтоване вважати його юридичною особою, як це передбачено в ст.9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство».

Існування у членів господарства спільної власності на майно господарства виключає одночасне існування на це майно права власності самого господарства, так само як і права повного господарського відання. Майно господарства належить його членам і не за ким, окрім як за членами господарства, які не закріплюється.

Оскільки майно селянського (фермерського) господарства належить його членам на праві спільної сумісної власності, то відповідно володіння, користування і розпорядження цим майном члени господарства здійснюють тільки за взаємною згодою.

Разом з тим практично всі угоди, пов'язані з веденням селянського (фермерського) господарства, здійснює його голова. Згода на вчинення цих угод інших членів господарства передбачається.

На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається і державний акт про право власності на землю.

Припинення діяльності селянського (фермер-. ського) господарства веде одночасно і до припинення у членів господарства права спільної сумісної власності на його майно.

Діяльність господарства припиняється у випадках рішення членів господарства про припинення його діяльності, використання землі не за цільовим призначенням, невикористання земельної ділянки для сільськогосподарського виробництва протягом року з моменту його надання, в інших випадках, передбачених ст.

29 Закону України «Про селянське (фермерське) господарстві «. У всіх цих випадках майно, що залишилося після припинення діяльності господарства,

-311 —

Читайте также:  Як перевірити забудовника перед купівлею житла

використовується в першу чергу для розрахунків по оплаті ^ праці найманих працівників, виконання зобов'язань пс- | ред бюджетом, банком та іншими кредиторами.

Залишився-а ве майно залишається у спільній власності членові припинив своє існування селянського! (Фермерського) господарства або підлягає розділу між] ними за їх угодою, а в разі спору — за рішенням! суду (ст.ЗО Закону України «Про селянське (фермер-1 ському) господарство»).

У разі поділу спільного майна ві, праві спільної власності на це майно визначаються-'Ц ються частки, відповідно до яких і проводиться його розділ.

Визначається частка на спільне майно господарства з наступним виділенням її в натурі також у разі виходу будь-кого зі складу господарства. Однак земельну ділянку при цьому поділу не підлягає.

Він залишається у спільній сумісній власності тих, хто продовжує вести господарство.

Що вийшов з господарства відповідно до його частки виділяється інше майно, а при неможливості виділу та даного майна — виплачується вартість частки.

Право Спільної Власності

Починаючи розглядати питання право спільної власності треба спочатку з’ясувати що ж таке право власності взагалі. У чинному законодавстві є визначення цього терміну.

Згідно частині 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

З цього випливає, що особа (власник) володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Він має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, але при здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства. Також хотів би зазначити , що усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Тобто як і сказано в Конституції України у всіх є однакові права.

Хоча і згідно закону ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, у частині 2 статті 321 Цивільного кодексу України сказано, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Також згідно частині 3 цієї ж статті примусове відчуження об’єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 353 Цивільного Кодексу , а саме у разі стихійного лиха, аварії, епідемії, епізоотії та за інших надзвичайних обставин, з метою суспільної необхідності майно може бути примусово відчужене у власника на підставі та в порядку, встановлених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості (реквізиція); в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості; реквізоване майно переходить у власність держави або знищується; оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду; у разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо; якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно збереглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку.

Це було коротко і основне про право власності. Тепер же давайте зазначимо щодо права спільно власності. Право спільної власності дуже цікава тема , але водночас і дуже складна. Бувають випадки, коли у суді питання щодо спільної власності вирішують 3 роки доки сторони процесу (позивач і відповідач) не дійдуть згоди. Приведу приклад:

Після смерті батька його діти (2 сина) одержали однакову частку його майна за спадком. Серед всього була однокімнатна квартира, яка теж була передана дітям у спільну власність. Старший син був вже жонатий і мешкав зі своєю сім’єю у своїй власній квартирі. Молодший, навпаки, не мав де мешкати.

Старший захотів продати квартиру и розділити гроші , а молодший цього не хотів. Таким чином старший син подав позов до суду з вимогою продати квартиру і поділити кошти. Згідно частині 1 статті частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно статті 367 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. Також відповідно до статті 370 цього ж кодексу співвласники мають право на виділ у натурі частки майна, що є у спільній сумісній власності.

Проблема була в тому, що молодший був не в змозі і не хотів виплачувати гроші за частку брата. Суд не зміг вирішити це питання, бо ніяких прав не було порушено ні з боку молодшого, ні з боку старшого з синів.

Врешті-решт вони вирішили це питання свою справно через нотаріуса укладанням договору, за яким молодший повинен виплачувати гроші старшому задля викупу його частки у розстрочку. А взагалі такі питання іншим способом, тобто не шляхом домовленості, не вирішуються.

Право спільної власності

Що ж таке право спільної власності? Цивільний кодекс дає таке визначення: право спільної власності — це майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Поняття право спільної власності є родовим поняттям, що за певним критерієм поділяється на два види: спільну часткову та спільну сумісну власність. Зазначений поділ є дихотомічним та виключає можливість виокремлення за цим же критерієм інших видів права спільної власності.

Критерієм поділу спільної власності на два види є визначеність часток у праві власності.

У випадку коли частки у праві спільної власності визначені, йдеться про спільну часткову власність (частина 1 стаття 356 Цивільного кодексу України), коли ж частки у праві спільної власності не визначені, то мається на увазі спільна сумісна власність (ч.1 ст. 368 ЦК).

Спільна сумісна власність — спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. У відносинах спільної сумісної власності частки співвласників наперед не визначені.

Вони визначаються лише у випадку припинення спільної власності шляхом поділу майна, виділу з нього певної частки або трансформації спільної сумісної у спільну часткову власність. При цьому розмір цих часток може бути як однаковим, так і неоднаковим, і залежати від конкретних обставин.

Право спільної часткової власності — власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади (стаття 356 Цивільного кодексу України). Спільна часткова власність передбачає, що частки учасників у праві на майно чітко визначені.

Кожен із них має право за своїм бажанням припинити відносини спільної власності шляхом виділу своєї частки зі спільного майна.

Хоча і право спільної власності є різновидом права власності, але воно не створює окремого різновиду права власності. Характер права на майно кожного із співвласників у спільній власності визначається юридичною особистістю конкретного учасника.

Тому фізичним та юридичним особам майно належить на праві приватної власності; державі — на праві державної власності тощо.

Немає сенсу виділяти і так звану змішану форму власності, коли майно на праві спільної власності належить різним за своїм правовим статусом учасникам, наприклад, фізичній та юридичній особам, юридичній особі та державі тощо.

У даному разі ніякі форми власності не змішуються, бо кожна особа має право на майно залежно від особливостей свого правового статусу. Концепція змішаної форми власності не має значення ані в теоретичному, ані у практичному сенсі.

Право спільної власності може виникнути з підстав, не заборонених законом (частина З стаття 355 Цивільного кодексу України).

Прикладом може бути спадкування однієї речі двома спадкоємцями; набуття житлового будинку подружжям за договором купівлі-продажу (дарування, міни); об’єднання майна декількома особами для будівництва гаражу (договір про спільну діяльність), приватизація державної квартири в державному жилому фонді членами сім’ї тощо.

Автор: Ксенія Прокопчук 

0  

 Глава 17. Представництво | Описание курса | Глава 55. Дарение. Дарування 

Ссылка на основную публикацию