Зміна умов шлюбного договору

Попри досить поширену та хибну думку, що шлюбний договір є проявом недовіри та причиною для сумнівів у щирості почуттів коханої людини, все ж таки ця письмова домовленість залишається сучасним способом вирішення можливих майнових непорозумінь між подружжям. Проте, в кожну угоду, навіть нотаріально посвідчену, життя може внести зміни, тому розглянемо варіанти редагування шлюбного договору.

Зміни у цей правочин вносяться за взаємною згодою подружжя, яка також повинна бути у письмовому вигляді та нотаріально посвідченою.

Якщо ж редагування угоди вимагають інтереси лише одного з подружжя або їх дітей, то за рішенням суду, при наявності суттєвих для цього обставин, вони можуть бути задоволеними.

Що ж стосується розірвання договору, алгоритм подібний: необхідно звернутися до органу правосуддя та зазначити вагому причину, наприклад, неможливість виконання договору через втрату працездатності.

Разом з тим, окремо можна виділити й обставини, що дозволяють визнати шлюбний договір недійсним. Подібне можливе, якщо такий правочин порушує права та інтереси одного із подружжя, або інших осіб. У такому випадку, в судовому засіданні мають бути підтверджені наступні факти:

  • зміст шлюбного договору суперечить законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
  • волевиявлення одного з подружжя при укладенні шлюбного договору було не вільним і не відповідає його внутрішній волі;
  • шлюбний договір був спрямований не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

До речі, протягом минулого року на теренах Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) нотаріусами було засвідчено 135 шлюбних договорів, зокрема на Полтавщині – 103 угоди, на Сумщині – 8 та 24 правочини – на Чернігівщині.

Зміна умов шлюбного договору

Шлюбний договір: його зміст, порядок укладання, правове значення, внесення змін в умови договору, розірвання. Визнання шлюбного договору недійсним. Використання адвокатом шлюбного договору при розірванні шлюбу

           Під шлюбним договором слід розуміти домовленість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу або подружжя, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їх майнових прав та обов’язків під час шлюбу та (або) у випадку розлучення.

         Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Відповідно до ст. 32 ЦК України неповнолітньою є особа у віці від 14 до 18 років.

         Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. В шлюбному договорі може визначатися право власності на майно чоловіка і дружини, що належало їм до шлюбу та набутого за час перебування у шлюбі. Іноді передбачаються фінансові санкції на випадок розлучення.

Також допускається вирішення питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Подружжя може передбачити у шлюбному договорі положення про те, з ким залишаться проживати діти у випадку розлучення або окремого проживання батьків.

Відповідно може збільшуватися і розмір частки при розподілі спільного майна на користь того із подружжя, з ким проживатимуть діти.

        Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Отже, укладення шлюбного договору здійснюється не при реєстрації шлюбу в органах РАЦСу, а до чи після цього в нотаріальній конторі у присутності кожного із подружжя особисто.

Укладення даного договору із порушенням зазначених вимог щодо його форми має наслідком його нікчемність.

Зважаючи на те, що СК України не містить положення про сам порядок укладення шлюбного договору, при його укладанні слід застосовувати загальні положення про порядок укладення договорів (ст. 638 ЦК України).

        Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

         У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

          У договорі можуть бути обумовлені строки дії певних прав і обов’язків подружжя, які існуватимуть і після припинення шлюбних відносин, наприклад, строк проживання в житловому приміщенні дружини або чоловіка після розірвання шлюбу, строк чинності права на аліменти одного із подружжя. Також умова договору, за якою надається одному із подружжя право довічного проживання в помешканні (особистий сервітут) у разі смерті іншого з подружжя, накладає відповідний обов’язок на спадкоємця померлого.

           У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.     

         Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

        Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

             Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

             Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

             Одностороння зміна умов шлюбного договору одностороння відмова від нього не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

            Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

            Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 СК України), то і відмова від цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.

           На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При розірванні шлюбного договору судом зобов’язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду. Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу.

2.Визнання шлюбного договору недійсним

            Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Шлюбний договір може бути визнаний судом недійсним повністю або частково з підстав, встановлених ЦК України для недійсності правочинів (ст.

203 ЦК України). Так, на вимогу одного із подружжя шлюбний договір може бути визнаний недійсним, якщо були порушені вимоги щодо дієздатності або свободи волевиявлення при його укладенні. В даному випадку шлюбний договір буде належати до категорії оспорюваних правочинів. До них, зокрема, належать правочини, вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена (ст.

223 ЦК України); дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України); правочин, вчинений особою, яка помилилася щодо обставин, що мають істотне значення (ст. 229 ЦК України).

Крім того, шлюбний договір визнаватиметься судом недійсним, якщо його було вчинено стороною під впливом обману, насильства, тяжкої для неї обставини (ст. 230 – 233 ЦК України). Це так звані “кабальні договори”. В усіх цих випадках заяву про визнання шлюбного договору недійсним вправі заявити одне із подружжя, а у випадку його недієздатності – його законний представник.

Звернутися до суду із заявою про визнання шлюбного договору недійсним має право не лише одне із подружжя, а й інші заінтересовані особи, наприклад, батьки, інші родичі подружжя. Шлюбний договір також може визнаватися недійсним, якщо не дотримано законодавчої вимоги щодо його форми, або його зміст суперечить положенням українського законодавства та моральним засадам суспільства.

Суд може визнати шлюбний договір недійсним повністю або частково. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію.

3.Використання адвокатом шлюбного договору при розірванні шлюбу

При вирішенні спору між подружжям суд буде керуватися не приписами закону, а положеннями шлюбного договору.

Адвокат на боці позивача може порекомендувати йому відмовитися від позову про розірвання шлюбу, якщо у зв’язку з розірванням шлюбу для нього відповідно до шлюбного договору можуть настати наслідки, до яких він у цей момент не готовий.

Відповідачеві у справі про розірвання шлюбу і поділ майна адвокат може порадити звернутися до суду із зустрічною позовною заявою про внесення змін до шлюбного договору чи про визначення його недійсним.

Шлюбний договір: особливості укладення та виконання

Поділіться з друзями — підтримайте проект

Шлюбний договір можуть укладати як особи, котрі подали заяву про реєстрацію шлюбу, так і саме подружжя (ст. 92 СКУ).

Аби укласти шлюбний договір до реєстрації шлюбу, якщо його стороною виступає непов­нолітня особа, потрібна письмова згода її бать­ків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Шлюбний договір укладають у письмовій формі та нотаріально посвідчують. Коли шлюб­ний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності в день реєстрації шлюбу. Якщо ж його уклало подружжя — у день його нотаріального посвідчення.

Предмет шлюбного договору

Шлюбним договором регулюють майнові від­носини між подружжям, визначаючи їхні май­нові права та обов’язки (ч. 1 ст. 93 СКУ).

Як правило, ним сторони узгоджують: яке майно вважатимуть особистою приватною власніс­тю, а яке — спільною сумісною; порядок поді­лу цього майна у випадку розлучення, а також майнові обов’язки стосовно дітей.

Найчастіше в шлюбному договорі йдеться про майно знач­ної вартості, наприклад, про нерухомість, кош­товності, автомобілі, обладнання, цінні папери тощо.

Скажімо, у шлюбному договорі можуть за­значити, що майно, набуте в шлюбі, є спіль­ною сумісною власністю, тоді частки — рівні; або ж визначити інший розподіл часток.

Щодо майна, набутого в результаті підприємницької діяльності, то його іноді визначають як осо­бисту приватну власність того, хто займається підприємницькою діяльністю.

Читайте также:  Договір доручення загальна характеристика.

Іноді в шлюбних договорах передбачають, що укладення будь- яких угод у зв’язку з підприємницькою діяльніс­тю одного з подружжя не потребує отримання згоди іншого з подружжя.

Також у шлюбному договорі подружжя може вирішити долю майна, набутого до шлюбу, — воно стає або спільною сумісною власністю, або залишається особистою приватною. Усе ж найчастіше сторони шлюбного договору погод­жуються, що таке майно залишається особис­тою приватною власністю.

Окрім того, подружжя може обумовити в до­говорі долю майна, набутого за договором да­рування чи як спадок. А саме визначити: воно стає спільною сумісною/частковою власністю або особистою приватною. Як передбачено в ст.

57 СКУ майно, набуте в шлюбі на підставі договору дарування чи в порядку спадкування, вважають особистою приватною власністю. Сторони шлюбного договору можуть відійти від цього правила й вирішити, що таке майно стає спільною сумісною власністю.

Таким чи­ном, за майбутнього поділу майна застосову­ватимуть саме це положення шлюбного дого­вору.

Щодо права власності на інше майно, набу­те подружжям у шлюбі, то сторони можуть домовитися про обмеження дії норми про за­рахування його до спільної сумісної власності подружжя. Тобто вони вважатимуть таке май­но спільною частковою власністю або особис­тою приватною власністю кожного з них. Таке право їм надає ч. 2 ст. 97 СКУ

До того ж у шлюбному договорі можна про­писати порядок поділу майна в разі розірван­ня шлюбу. Найчастіше тут визначають частки кожного з подружжя або обирають інший прин­цип поділу. Приміром, майно належатиме тому, на кого воно зареєстроване.

Також згідно із ч. 5 ст. 97 СКУ сторони мо­жуть внести до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства. Так. часто сторони обумовлюють обов’язок економно розпоряджатися коштами сім’ї або вести облік витрат тощо.

За шлюбним договором заборонено передава­ти у власність одному з подружжя нерухомість та інше майно, право на яке підлягає держреєстрації (ч. 5 ст. 93 СКУ). Це означає, що шлюбний договір не може підміняти інші правочини, як, наприклад, купівлю-продаж чи дарування.

За шлюбним договором можна також переда­ти майно не у власність, а в користування сім’ї. Так, ч. 1 ст.

97 СКУ дозволяє визначати в шлюб­ному договорі майно, яке дружина/чоловік пе­редає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з одруженням.

Здебільшого весільні подарунки визнають спільною суміс­ною власністю, однак подружжя може й інак­ше вирішити це питання. Наприклад, визначити частку кожного з подружжя або обрати інший принцип поділу подарунків.

У шлюбному договорі можна визначити май­нові права та обов’язки подружжя як батьків (ч. 2 ст. 93 СКУ).

Отже, у шлюбному договорі подружжя може вирішити: з ким проживатимуть діти у випад­ку розлучення, їхнє матеріальне забезпечення, передання в користування певних речей (неру­хомого майна), виплату аліментів тощо. Згідно із ч. 4 ст.

97 СКУ сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх ді­тей, а також інших осіб.

Поза тим, шлюбним договором не можна зменшувати обсягу прав дитини, встановлених СКУ

Іноді в шлюбному договорі визначають ще й порядок користування житлом. Тож, згід­но зі ст. 98 СКУ якщо у зв’язку з одруженням один із подружжя оселиться в житловому при­міщенні, що належить іншому з подружжя, тоді сторони в шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним.

Подружжя вільне прописати в ньому про ви­селення з житлового приміщення того з под­ружжя, хто вселився в нього, у разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

Також можна домовитися про прожи­вання в житловому приміщенні, котре нале­жить одному з подружжя чи виступає їхньою спільною власністю, їхніх родичів (батьків, ді­тей від попередніх шлюбів).

Шлюбний договір може містити домовленість про надання утримання одному з подружжя,не­зважаючи на непрацездатність та потреби в ма­теріальній допомозі.

Якщо в шлюбному дого­ворі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із под­ружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого на­пису нотаріуса.

Також шлюбний договір може передбачати припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Вирішувати особисті відносини між подружжям та відносини між ними й дітьми в шлюбному договорі заборонено.

Окрім того, ч. 4 ст. 93 СКУ гарантує відносну рівність сторін шлюбного договору. Адже він не може ставити одного з подружжя в надзвичайно невигідне матеріальне становище. Водночас зако­нодавство не містить визначен­ня поняття й ознак такого ста­новища, тобто це оціночне по­няття. Тож у кожному окремому випадку сторона спору мусить доводити своє надзвичайно не­вигідне матеріальне становище.

Сам по собі факт поділу майна за шлюбним договором у нерів­них частках чи визначення пев­ного правового режиму майна не вважають надзвичайно невигід­ним для когось із подружжя, ос­кільки в цьому полягає особ­ливість шлюбного договору.

Чинність шлюбного договору

Шлюбний договір діє, як правило, протягом шлюбу. Проте сторони можуть домовитися й про інше.

Так, у шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії й строки тривалості окремих прав та обов’язків, а також чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу (п. 2.5 гл. 5 р.

II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріуса­ми України, затвердженого наказом Мін’юсту України від 22.02.12 р. № 296/5).

Зміна та розірвання шлюбного договору

Законодавством заборонено змінювати умови шлюбного договору в односторонньому поряд­ку (ст. 100 СКУ). Внести зміни до нього мож­на за взаємною згодою обох із подружжя. Таку угоду потрібно нотаріально посвідчити.

Окрім того, на вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду можуть змінити. А підставою будуть інтереси одного з подружжя, дітей, а також непрацездатних пов­нолітніх дочки, сина, що мають істотне зна­чення.

Іноді в шлюбному договорі передбача­ють обставини, настання яких буде підставою для перегляду умов договору, наприклад, зміна курсу валют, народження дітей тощо.

Якщо суд вирішив змі­нити умови шлюбного догово­ру— вони наберуть чинності в момент набрання судовим рі­шенням законної сили.

Одностороння відмова від шлюбного договору (як і од­ностороння зміна його умов) не допускається — ст. 101 СКУ Але спільна відмова под­ружжя від шлюбного догово­ру цілком можлива.

Тоді за вибором подружжя права та обов’язки, встановлені шлюб­ним договором, припиняють­ся з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього. Знову-таки, цей нюанс мож­на передбачити й урегулюва­ти ще в момент укладення шлюбного дого­вору.

Наречені чи подружжя вправі окресли­ти в шлюбному договорі як порядок відмови від нього, так і правові наслідки для кожної зі сторін. Відмова від договору мусить бути письмово й нотаріально посвідченою.

На вимогу одного з подружжя шлюбний до­говір можна розірвати за рішенням суду з під­став, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання (ст. 102 СКУ). Скажімо, це може бути хвороба одного з под­ружжя чи втрата майна, яке приносило дохід. Очевидно, якщо сторони за взаємною згодою не можуть вирішити питання про розірвання договору — справа дійде до суду.

Вирішуючи справу про розірвання шлюб­ного договору, суд керуватиметься і загальни­ми нормами цивільного законодавства, а саме ст.ст. 651 —654 Цивільного кодексу України (далі — ЦКУ). Так.

суд розірве або змінить умо­ви договору на вимогу однієї зі сторін, якщо друга сторона вчинила істотне порушення умов договору та в інших випадках, встановле­них договором або законом (ч. 2 ст. 651 ЦКУ).

Істотним є таке порушення, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розра­ховувала при укладенні договору.

Також шлюбний договір можливо розірвати у зв’язку з істотною зміною обставин (ст. 652 ЦКУ). Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Але для цього необхідна одночасна наявність декількох об­ставин.

Цікаво, що згідно зі ст. 652 ЦКУ сторони не вправі вимагати повернення виконаного ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо іншого не встанов­лено договором або законом. Проте якщо до­говір змінено або розірвано у зв’язку з істотним порушенням договору однією зі сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як і зміна чи відмова, так і розірвання шлюб­ ного договору за взаємною згодою сторін потребує викладення в письмовій формі й но­таріального посвідчення.

Визнання шлюбного договору недійсним

Суд може визнати недійсним шлюбний до­говір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені (ст. 103 СКУ).

Підстави для цього відображено в ЦКУ Зокрема, якщо зміст шлюб­ного договору суперечить цивільному законо­давству, інтересам держави й суспільства, його моральним засадам, порушено вимоги щодо дієздатності, свободи волевиявлення (ст.ст.

203, 223,225 ЦКУ), наявна помилка чи обман щодо обставин, що мають істотне значення (ст.ст. 229, 230 ЦКУ), правочин учинено під впливом фі­зичного чи психічного тиску або тяжкої обста­вини (ст.ст. 231,233 ЦКУ).

Шлюбний договір можуть визнати недійсним як повністю, так і частково. Нагадаємо: недійс­ність окремої частини правочину не має наслід­ком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього не­дійсної частини (ст. 217 ЦКУ).

Тетяна КАРП’ЯК, юрист Адвокатського об’єднання Arzinger, м. Львів

Поділіться з друзями — підтримайте проект

Шлюбний договір (контракт) між подружжям

Шлюбний договір — це юридична угода, оформлена між подружжям або особами, що вступають в законний шлюб, яка регулює виключно майнові відносини між подружжям, визначає їх матеріальні права і обов’язки у шлюбі та/або при розлученні. Крім того, в шлюбному контракті можна встановити майнові права і обов’язки подружжя як батьків (ст. 93 Сімейного кодексу України).

Основною метою шлюбного договору в Україні є врегулювання саме майнових (матеріальних) питань сім’ї, наприклад: право особистої власності дружини або чоловіка на нерухомість (будинок, квартиру тощо), порядок користування майном, виплата боргів, погашення кредитів. При цьому українським законодавством заборонено регулювання шлюбною угодою особистих відносин між подружжям, а також особистих відносин між батьками і дітьми.

Хто має право укладати шлюбний договір?

Виходячи з норм ст. 92 Сімейного кодексу шлюбний контракт може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. Таким чином, перелік осіб, які мають право на укладання даного виду договорів строго обмежений. Зокрема, особи, які проживають, в так званому «цивільному шлюбі», не мають змоги підписати шлюбну угоду.

Неповнолітні громадяни також мають право на укладення шлюбного контракту. Однак, особи, які не досягли 18 років, не володіють повною дієздатністю, а значить, для оформлення договору потрібна письмова згода батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.

Якщо угода укладається неповнолітнім подружжям, згода батьків не потрібна, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 34 Цивільного кодексу особи, які не досягли повноліття, набувають повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Тобто мають всі права і обов’язки повнолітніх громадян, в тому числі і право укладати шлюбний договір.

Читайте также:  Регистрация изменений юридического лица - услуги юриста

Як укласти шлюбний контракт (the marriage contract)?

Шлюбна угода укладається у письмовій формі в трьох примірниках і нотаріально посвідчується державним або приватним нотаріусом.

До оформлення договору нотаріус повинен роз’яснити сторонам угоди їх права і обов’язки, а також основні положення даного контракту.

Недотримання форми укладання шлюбного договору, а саме порушення вимоги закону про нотаріальне посвідчення, є достатньою підставою для визнання угоди недійсною (ст. 220 ЦКУ).

Зверніть увагу, що оформити шлюбний контракт між іноземцем та громадянином України можна як за кордоном, так і у чинного українського нотаріуса. Іноземні громадяни частіше обирають спосіб укладання майнової угоди між подружжям у своїй рідній країні.

При цьому, якщо складений документ буде частково суперечити українському законодавству (наприклад, права дружини на майно чоловіка занадто обмежені і це призводить до надзвичайно невигідного матеріального становища), використовувати «marriage contract» можна тільки в країні громадянства чоловіка.

З огляду на ризики, перед підписанням шлюбного контракту рекомендується отримати в нотаріальній конторі зразок договору і прочитати його текст (умови) разом з сімейним юристом.

Які документи необхідні для оформлення шлюбного договору?

Для укладення шлюбної угоди необхідно надати нотаріусу такі документи:

  • паспорт
  • ідентифікаційний код (ІПН)
  • свідоцтво про шлюб (для подружжя)
  • довідку про подачу заяви в РАГС (при одруженні)

Якщо чоловік і дружина хочуть закріпити за собою право на вже куплене цінне майно, яке підлягає державній реєстрації (автомобіль, квартира чи будинок із земельною ділянкою) додатково потрібно надати оригінали правовстановлюючих документів.

Який термін дії шлюбного контракту?

Виходячи з норм статті 95 Сімейного кодексу, момент укладення шлюбного договору і початок строку його дії можуть не збігатися. Так, контракт, оформлений до заміжжя, вступає в силу в день реєстрації шлюбу, а шлюбна угода між подружжям — в день нотаріального посвідчення.

Термін дії шлюбного договору індивідуальний і може визначатися безпосередньо сторонами угоди або правилами, встановленими цивільним законодавством. Так, згідно до ст.

96 СК, подружжя може встановити строк дії договору в цілому або тільки окремих прав і обов’язків.

В основному, дана угода діє протягом шлюбу, проте сторони можуть домовитися і про інше, наприклад, встановити дію контракту або окремих його умов після розлучення.

Зміст шлюбного договору: що можна прописати?

Змісту шлюбного контракту необхідно приділити особливу увагу, так як, виходячи з судової практики, переважна більшість позовних заяв пов’язана з неналежними умовами договору, які суперечать законодавству України. Щоб уникнути проблем із законністю слід пам’ятати, що шлюбний контракт (the marriage contract) може в себе включати:

  • правовий режим майна. Головною особливістю даного пункту шлюбного договору є те, що майнові права і обов’язки подружжя можна визначати інакше, ніж це передбачено сімейним законодавством. Тобто, домовитися про непоширення на майно, набуте в шлюбі, положень ст. 60 СК і вважати його загальною дольовою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Крім того, подружжя може включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, що не суперечать моральним засадам суспільства
  • порядок користування житлом. Подружжя може оформити угоду: про порядок користування житлом, яке належить одному з них на праві особистої власності; про порядок звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього (в разі розлучення), з виплатою грошової компенсації або без неї, а також домовитися про проживання у житловому приміщенні родичів чоловіка або дружини
  • право на утримання. Йдеться про можливість сторін домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, а також прописати умови, терміни і розмір виплат. При недотриманні даних умов, аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. Крім того, шлюбний контракт може передбачати можливість припинення утримання в зв’язку з отриманням майнової компенсації

Згідно положень Сімейного кодексу, умови шлюбного договору не можуть ставити дружину або чоловіка в надзвичайно невигідне матеріальне становище (в порівнянні з тими умовами, які гарантуються законодавством).

Додатково слід звернути увагу на зміст шлюбного контракту в частині нерухомості і автомобілів: наприклад, право власності на квартиру, будинок і машину не може переходити чоловікові або дружині, оскільки таке майно підлягає обов’язковій державній реєстрації (прописати можна тільки умови поділу майна при розлученні).

На жаль, більшість зразків шлюбних договорів містять такі помилки як мінімум в одному з пунктів про майнові права, внаслідок чого ці документи можуть бути визнані судом недійсними.

Чи можливо змінити умови шлюбної угоди?

Внести зміни в контракт можна за взаємною згодою подружжя, проте таку угоду потрібно нотаріально засвідчити.

Стаття 100 СК передбачає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя.

Підставою для пред’явлення позовної заяви можуть послужити інтереси чоловіка, дружини або дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

Чи можна відмовитися від шлюбного договору?

Відмова від шлюбного контракту можлива лише за сумісною згодою подружжя. Для цього необхідно звернутися до нотаріуса і написати заяву про відмову від шлюбного контракту. За вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені угодою, припиняються з моменту укладення контракту або з дня подачі нотаріусу заяви про відмову. Інакше документ визнається недійсним.

Як розірвати шлюбний контракт (marriage contract)?

Процедура розірвання шлюбного договору здійснюється в судовому порядку на вимогу одного з подружжя. Однією з основних причин для припинення зобов’язань за контрактом є неможливість їх виконання (ст. 607 ЦК України). При цьому, позивач повинен довести, що підстави, які викликали необхідність розірвання шлюбного договору, мають істотне значення.

Чи можна визнати шлюбний контракт недійсним?

Відповідно до ст. 103 Сімейного кодексу України суд може визнати недійсним шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цією угодою порушені.

Підстави для подібної вимоги відображені в Цивільному кодексі.

Головна причина для визнання шлюбного контракту недійсним — надмірне обмеження майнових прав дружини або чоловіка, коли один із подружжя при розлученні не може отримати абсолютно ніякого майна.

Українське сімейне право — Ромовська 3.В. — Стабільність шлюбного договору

Стабільність шлюбного договору забезпечується насамперед забороною одностороннього, тобто за волею лише одного з подружжя, внесення змін до нього чи його розірвання.

У Сімейному кодексі не визначено санкцій, які можна було б застосувати до особи, винної у невиконанні умов шлюбного договору.

Чи можна, відповідно до статті 7 СК, застосувати до цієї ситуації норми Цивільного кодексу про відшкодування матеріальної та моральної шкоди? Відповідь, на мою думку, може бути ствердною.

Запозичена від римлян формула про святість договору як загальний стандарт поведінки сторін у будь-якому договорі не може не стосуватися договорів і в сфері сімейних відносин. Це значить, що скривджена сторона має право у разі наявності такої шкоди, що виникла в результаті невиконання шлюбного договору, вимагати її відшкодування325.

Зміна шлюбного договору

Декому вважалося, що шлюбний договір — це своєрідна недоторканність і умови його мають бути незмінними. Законодавче закріплення цієї хибної тези було б відступленням від загальної теорії договірного права і водночас від принципу справедливості.

Можна змоделювати чимало реальних ситуацій, за яких виконання, наприклад, умови шлюбного договору про виселення у зв'язку із розірванням шлюбу було б несправедливим. Несправедливою суд міг би назвати й умову про те, що дружині, з якою залишилася проживати дитина — інвалід, у спільному майні належатиме значно менша частка, ніж чоловікові.

Ці та інші обставини, що мають істотне значення, можуть призвести до примусового, за рішенням суду, внесення змін до шлюбного договору.

Зміни до шлюбного договору можуть бути у будь-який час внесені за волею подружжя.

Недійсність шлюбного договору

Шлюбний договір може бути визнано недійсним з різних підстав. Оскільки мова йде про договір, то підставами для визнання його недійсним можуть бути ті обставини, що визначені у Цивільному кодексі України. Недійсною може бути визнана окрема умова договору.

Шлюбний договір або окремі його умови можуть бути визнані недійсними за позовом насамперед одного з подружжя.

Чи може заявити таку вимогу інша, третя особа? Відповідь на підставі змодельованої нижче ситуації може бути ствердною.

Т., порушивши правила дорожнього руху, заподіяв М. значну шкоду. З метою уникнення повного її відшкодування Т. разом зі своєю дружиною уклали шлюбний договір, у якому йому була визначена 1/10 частка спільного майна подружжя. М. має підстави заявити вимогу про визнання цього договору недійсним як фіктивного і як такого, що спрямований на завдання шкоди її інтересам.

Ця ситуація достатньою мірою підтверджує можливість використання інституту шлюбного договору виключно з метою виникнення негативних правових наслідків у сфері інтересів іншої особи, тому може бути дуже яскравим прикладом зловживання правом.

Недійсність шлюбу є автоматичною підставою для нікчемності шлюбного договору326.

Припинення шлюбу і доля шлюбного договору

Що відбувається із шлюбним договором у разі смерті одного із подружжя або розірвання шлюбу?

«Смерть припиняє шлюбний договір повністю»327. Однак для такого категоричного висновку, на мій погляд, немає достатньої підстави.

Майнові права та обов'язки померлого, які виникли із цього договору і не можуть бути предметом правонаступництва, припиняються. Так, якщо, наприклад, один із подружжя зобов'язався утримувати дитину другого з подружжя, то у разі смерті першого його обов'язок припиниться автоматично від дня смерті.

Майнові права та обов'язки, передбачені у шлюбному договорі, які за своєю суттю можуть входити до складу спадщини, не припиняються у зв'язку зі смертю одного з подружжя.

Право на проживання у будинку, належному одному із подружжя, яке було надано, наприклад, батькам другого з подружжя, зі смертю власника не припиниться, воно лише обтяжить спадщину, якщо, звичайно, у шлюбному договорі не було особливого застереження з цього приводу.

  • Права вдови чи вдівця щодо права власності чи права користування майном, що виникли із шлюбного договору, залишаться чинними.
  • Чи можна за рішенням суду змінити шлюбний договір, розірвати його чи визнати недійсним після смерті одного з подружжя?
  • Принципова ствердна відповідь на це запитання не може виключити специфічних моментів, за наявності яких у позові може бути відмовлено.

Окремі умови шлюбного договору наперед запрограмовані на розірвання шлюбу, яке буде трактуватися як відкладальна або як скасувальна обставина. Відповідно, ці умови починають діяти лише з моменту розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу як скасувальна обставина може призвести до припинення права користування житлом. І навпаки, розірвання шлюбу як відкладальна обставина може призвести до виникнення у іншої особи права на утримання.

Зміна шлюбного договоруНедійсність шлюбного договоруПрипинення шлюбу і доля шлюбного договоруГЛАВА 8. Зміна та припинення шлюбних правовідносин1. Встановлення режиму окремого проживання подружжяСторінки історіїФактична сепараціяЮридична сепараціяКонкуренція позовівПравові наслідки сепарації

Особисті немайнові і майнові права й обов’язки подружжя

  • Особисті немайнові правовідносини подружжя –врегульовані нормами сімейного права відносини стосовно особистих немайнових благ та інтересів осіб, які перебувають у шлюбі.
  • Види:
  • Ø Право на материнство (ст.49 СК);
  • Ø Право на батьківство (ст.50 СК);
  • Ø Право дружини та чоловіка на повагу до своєї індивідуальності (ст.51 СК);
  • Ø Право дружини та чоловіка на фізичний та духовний розвиток (ст.52 СК);
  • Ø Право чоловіка та дружини на зміну прізвища (ст.53 СК);
  • Ø Право дружини та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї (ст.54 СК);
  • Ø Право дружини та чоловіка на особисту свободу (ст.56 СК);
  • Ø Право на вибір місця проживання;
  • Ø Право на припинення шлюбних відносин;
  • Ø Право на поновлення шлюбу після його розірвання (ст.117 СК);
Читайте также:  Договір між батьками про сплату аліментів на дитину

Ø Права, пов’язані з визначенням походження дитини при штучному заплідненні та імплантації зародка (ст.123,124 СК) та усиновлення.

Обов’язки немайнового характеру полягають у тому, що кожен з подружжя зобов’язаний не заважати іншому з подружжя здійснювати права на материнство, батьківство, повагу до своєї індивідуальності, здобуття освіти, прояв своїх здібностей, вибір місця проживання тощо.

Згідно зі ст.55 СК дружина та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.

Кожен із подружжя зобов’язаний утверджувати у сім’ї повагу до батька.

Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами за свою поведінку в ній, зобов’язані спільно дбати про матеріальне забезпечення сім’ї.

Майнові відносини подружжя – це складний комплекс взаємопов’язаних дій щодо володіння, користування й розпорядження майном.

Види:

  1. Речові правовідносини (відносини подружжя щодо права власності на майно та права користування речами, які належать кожному з них);
  2. Зобов’язальні правовідносини (відносини подружжя щодо взаємного утримання (аліментування) та договірні відносини подружжя).

Майно, яке визнається спільною власністю подружжя:

Ø Майно, набуте за час шлюбу, крім речей індивідуального користування (ч.2 ст.60 СК);

Ø Заробітна плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження такого типу (ч.2 ст.60 СК), якщо вони були внесені: а) до сімейного бюджету, б) на особистий рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної установи);

Ø Гроші, інше цінне майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за договором укладеним одним із подружжя в інтересах сім’ї (ч.3 ст.61 СК);

Ø Речі професійних занять кожного з подружжя (ч.24 ст.61 СК);

Відповідно до ст.63 СК дружина та чоловік мають рівні права щодо володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними не залежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства., догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя.

Роздільна власність подружжя.Сімейний кодекс визначає певні види майна, яке є роздільним і належить кожному з подружжя:

Ø Майно, яке кожен з подружжя набув до шлюбу (п.1 ч.1 ст.57 СК);

Ø Майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування (п.2 ч.1 ст.57 СК);

Ø Майно, набуте кожним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто (п.3 ч.1 ст.57 СК);

Ø Речі індивідуального користування кожного з подружжя (одяг, аксесуари, косметичні засоби та інші речі (ч.2 ст.57 СК);

Ø Премії та нагороди, які були отримані за особисті заслуги людини і визначають її внесок в розвиток науки, культури, мистецтва, спорту (ч.3 ст.57 СК);

Ø Майно, яке одержано одним із подружжя як відшкодування шкоди, завданої належному йому майну;

Ø Кошти, які одержані у зв’язку з відшкодуванням моральної шкоди (ч.4 ст.57 СК);

Ø Страхові суми, одержані кожним з подружжя за обов’язковим або добровільним страхуванням (ч.5 ст.57 СК);

Ø Майно, набуте сторонами за період, коли чоловік і жінка проживають окремо у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, якщо шлюб не розірвано (ч.6 ст.57 СК);

Ø “змішане майно” (ч.7 ст.57 СК);

Ø Плоди, приплід або доходи (дивіденди), які дає річ, що належить на праві власності одному з подружжя (ст.58 СК).

Укладення подружжям договорів щодо спільного і роздільного майна.Ст.65 СК встановлює кілька правил щодо розпорядження спільним майном подружжя залежно від особливостей об’єктів права власності:

1) відповідно до норм цивільного та сімейного законодавства України правочини щодо нерухомого та деяких видів рухомого майна мають бути нотаріально посвідчені і (або) підлягають державній реєстрації. З урахуванням особливого значення майна, яке передається за такого рода правочинам, згода другого з подружжя на їх укладення має бути нотаріальне посвідчення.

2) відповідно до ч.3 ст.65 СК для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово;

3) згода одного із подружжя на укладення правочинів щодо майна, яке не є цінним може висловлюватися в усній формі;

4) подружжя можуть укладати щодо спільного майна дрібні побутові правочини без згоди іншого з подружжя.

Ст.64 СК містить загальне правило проте, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо як спільного, так і роздільного майна.

До договорів, що тягнуть за собою виникнення договірного режиму майна подружжя можна віднести:

Ø договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки (ч.2 ст.64 СК);

Ø договір про порядок користування майном (ст.66 СК);

Ø договір про поділ майна подружжя (ст.69-70 СК);

Ø договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (ч.2 ст.69 СК);

Ø договір про надання утримання (ст.78 СК);

Ø договір про припинення права на утримання замін набуття права власності на майно (ст.89 СК);

Ø шлюбний договір (ст.92-103 СК).

Способи та порядок поділу майна подружжя.Поділ спільного майна подружжя може бути здійснено під час існування шлюбу, у процесі його розірвання, а також після розірвання. Відповідно до ч.1 ст.69 СК дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Поділ майна подружжя може бути здійснено у добровільному або в судовому порядку. Добровільний порядок застосовується, якщо подружжя домовилося про визначення часток кожного з них у праві на майно, а також дійшло згоди щодо конкретного поділу майна відповідно до цих часток .

Якщо між подружжям виникає спір щодо розміру належних їм часток, порядку або способу поділу спільного майна, то добровільний порядок змінюється на судовий. При визначенні розміру часток кожного з подружжя суд виходить з того, що відповідно до законодавства частки майна дружини та чоловіка є рівними (ч.1 ст.70 СК).

Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя (ч.2, ч.3 ст.70 СК).

Способи поділу майна подружжя:

1) поділ майна в натурі (ст.71 СК);

2) присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов’язку надати другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (ч.2.4,5 ст.71 СК).

Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі.Ч.1 ст.

74 СК передбачає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю але не перебувають у шлюбі між собою, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, на це майно поширюється положення глави 8 СК, що передбачає право спільної сумісної власності подружжя.

  1. Права й обов’язки подружжя по утриманню.Сімейний кодекс містить три групи правових норм, які визначають умови та порядок реалізації права подружжя на утримання:
  2. І – норми, які визначають загальні умови надання утримання одному з подружжя (ст.75-83 СК);
  3. ІІ – норми, що встановлюють право дружини на утримання під час вагітності та права чоловіка та жінки у разі проживання з ними дитини (ст.84-88 СК);

ІІІ – норми, що визначають прав на утримання того з подружжя, із яким проживає дитина-інвалід (ст.88 СК).

Право подружжя на укладення шлюбного договору. На підставі ч.1 ст.92 СК шлюбний договір може бути укладений особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.

Шлюбний договір –згода наречених або подружжя щодо встановлення майнових прав та обов’язків подружжя, пов’язаних з укладенням шлюбу, його існуванням та припиненням. Згідно зі ст.

94 СК шлюбний договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Сімейне законодавство визначає положення, які не можуть включатися до шлюбного договору:

1) шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між подружжям, а також особисті відносини між батьками і дітьми (ч.3 ст.93 СК);

2) шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені СК (ч.4 ст.93 СК);

3) шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч.4 ст.93 СК);

4) за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації (ч.5 ст.93 СК).

  • Сторони у шлюбному договорі можуть визначити:
  • а) правовий режим майна (ст.97 СК);
  • б) порядок користування житлом (ст.98 СК);

в) право на утримання (ст.99 СК).

Зміна умов, розірвання шлюбного договору, визнання його недійсним.Згідно з ч.1 ст.100 СК одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Це можливо тільки в тому разі, якщо на таку зміну дають згоду обидві сторони. Усі внесені в нього зміни мають бути нотаріально посвідчені. СК передбачає також можливість зміни умов договору за рішенням суду (ч.3 ст.100 СК).

Відмова від шлюбного договору здійснюється за бажанням сторін (ст.101 СК), в той час, як для його розірвання необхідно відповідне рішення суду (ст.102 СК).

  1. Підстави й визнання шлюбного договору недійсним:
  2. 1) порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми не емансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їх батьків або піклувальника;
  3. 2) неналежний суб’єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності);
  4. 3) зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України;
  5. 4) включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
  6. 5) укладення договору під впливом обману, насильства, помилки;
  7. 6) порушення шлюбним договором норм закону.
  8. ? Питання для самоперевірки

1. Назвіть особисті немайнові права й обов’язки подружжя.

2. Дайте поняття майнових прав і обов’язків подружжя.

3. Яке майно визнається спільною власністю подружжя ?

4. Що належить до роздільної власності подружжя ?

5. Охарактеризуйте укладення подружжям договорів щодо спільного і роздільного майна.

6. Які способи та порядок поділу майна подружжя ?

7. Що таке шлюбний договір ?

8. Який порядок укладення шлюбного договору ?

9. Розкрийте зміст шлюбного договору.

10. Охарактеризуйте зміну умов, розірвання шлюбного договору, визнання його недійсним.

Ссылка на основную публикацию