Зміст шлюбного договору

Стаття 93. Зміст шлюбного договору 1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. 2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків. 3.

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. 4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. 5.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Стаття 97. Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна 1. У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім'ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу. 2.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. 3.

Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. 4. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. 5.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Стаття 98. Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом 1. Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним.

Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї. 2.

Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

Стаття 99. Визначення у шлюбному договорі права на утримання 1. Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором. 2.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса. 3.

Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації. Сімейний кодекс України

Текст шлюбного договору може містити такі норми: • загальний термін його дії; • майно, яке дружина чи чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї; • правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з одруженням; • використання належного їм обом або одному з них майна для забезпення потреб їхніх дітей, а також інших осіб; • можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу; • можливість проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них чи є їхньою спільною власністю; • встановлення порядку користування майном, в тому числі порядок користування житлом, що належить одному з подружжю, а також порядок вселення і виселення з житла; • установлення за майном, набутим за час шлюбу, статусу спільної часткової власності або особистої приватної власності кожного з них; • будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства; • надання утримання одному з подружжю, строк і розмір виплати аліментів; • будь-які інші умови, що врегульовують майнові відносини між подружжям (порядок виконання кредитних чи інших майнових зобов’язань, зобов’язання одного з подружжя щодо здійснення оплати лікування чи навчання іншого або дитини тощо).

Зверни увагу! За бажанням сторін шлюбний договір, укладений до реєстрації шлюбу, може поширюватися на відносини, які виникнуть не з моменту реєстрації шлюбу, а пізніше, наприклад, через 5 років після реєстрації шлюбу. Не буде суперечити закону шлюбний договір, укладений в період шлюбу, і який, за бажанням сторін, поширює свою дію на відносини, що виникли раніше — з моменту реєстрації шлюбу.

Стаття 93 СК України визначає зміст шлюбного договору. Цим договором регулюються: • майнові відносини між подружжям; • майнові права та обов’язки; • майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

У СК України окреслено три основних види майнових відносин, які можуть регулюватися шлюбним договором. Сторони у шлюбному договорі можуть визначити: • правовий режим майна (ст. 97 СК України); • порядок користування житлом (ст. 98 СК України); • право на утримання (ст. 99 СК України).

Визначення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя має за мету встановлення правил, які не співпадають з тими, які встановлені законодавчими нормами або взагалі не передбачені законодавством.

Наприклад, сторони можуть домовитися, що майно, набуте ними до шлюбу, буде входити до складу їх спільного, а не роздільного майна; у разі поділу майна частки кожного з подружжя будуть не рівними, а відповідно збільшеними або зменшеними; речі професійних занять одного з подружжя не будуть підлягати поділу і передаватимуться тому з подружжя, який їх використовував тощо.

Подружжя має право укласти шлюбний договір, за яким можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення в неї прав на майно, придбане за час шлюбу на гроші чоловіка. Також вони мають право визначити, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яку річ кому буде передано.

Сторони вправі включити до шлюбного договору умови щодо порядку користування житлом (ст. 98 СК України). У даному разі йдеться не про перехід права власності на житлове приміщення від одного з подружжя до другого, а саме про користування житлом.

Статтею 59 СК України визначено, що той із подружжя, хто є власником майна, визначає режим володіння та користування ним з урахуванням інтересів сім’ї, насамперед дітей. Сторони шлюбного договору можуть домовитися про порядок користування житлом, яке належить на праві власності одному з них.

В юридичному сенсі квартира (житловий будинок, садиба), яка належить одному з подружжя є чужою річчю для іншого з подружжя незалежно від часу його проживання в житловому приміщенні. Сторони можуть домовитися щодо користування або припинення користування житловим приміщенням у разі розірвання шлюбу.

Сторони можуть домовитися про проживання у житловому приміщенні їхніх родичів. При розпорядженні своїм майном дружина (чоловік) зобов’язані врахувати інтереси дитини, інших членів сім’ї, які відповідно до закону мають право користування ним.

Зверни увагу! Шлюбний договір не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно. За укладеним між сторонами шлюбним договором подружжя не може передати у власність одного з подружжя нерухоме майно та рухоме майно, право на яке підлягає державній реєстрації, що належить другому подружжю.

Можна залишити за собою право на володіння будь-якою власністю, зазначеною в контракті. Це може бути спадщина, отримана після укладення шлюбу, подарунки. При розділі предметів розкоші, можна прописати, що вони залишаються у того, хто ними користується. «Також заздалегідь можна розділити, що побутова техніка, наприклад, лишається за дружиною, а гараж за чоловіком.

Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їх дітей, а також інших осіб.

Наприклад, можна включити до договору положення про те, що подружжя зобов’язується утримувати непрацездатних батьків, когось з них, або дітей народжених не в спільну шлюбі, надавати цим особам грошову допомогу або (та) надати їм можливість проживати разом з подружжям, виділивши окрему кімнату в будинку чи квартирі тощо.

У шлюбному договорі особи на власний розсуд можуть визначити право на утримання незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі, умови, розмір та строки, у які будуть здійснюватись такі виплати.

При цьому у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса, тобто, не буде необхідності звертатися до суду.

Шлюбним договором може бути встановлена й можливість припин ення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Подружжя в шлюбному договорі можуть встановити режим роздільності стосовно весільних подарунків.

Так, шлюбним договором сторони можуть закріпити, що певні речі, подаровані подружжю на весіллі, складатимуть роздільне майно дружини або чоловіка.

Сторони вправі також домовитися про те, що подаровані у зв’язку із весіллям речі належатимуть їм на праві спільної часткової власності з рівним або нерівним розміром часток кожного з подружжя в праві на майно.

Описати права та обов’язки з утримання дітей, старих батьків, навіть один одного. Прописати яким способом буде ділитися дохід кожного з подружжя.

Шлюбний договір може передбачати право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної через негідної поведінки чоловіка. Це може бути алкоголізм, побої, подружня зрада.

За договором одним з обов’язків, наприклад, дружини може бути ощадливе ставлення до сімейного бюджету, здійснення обліку проведених витрат на певну суму та інформування чоловіка про ці витрати.

Шлюбний договір не може: • регулювати особисті стосунки подружжя; • обмежувати дієздатність і правоздатність подружжя (наприклад, заборонити дружині працювати або вибрати певний вид діяльності або професію); • регулювати особисті стосунки між подружжям та дітьми; • обмежувати свободу пересувань і право на отримання освіти; • обмежувати і регулювати права по відношенню до дітей (наприклад, вказати з ким залишиться у разі розлучення дитина); • змусити подружжя любити один одного, зберігати вірність і подібне; • прописувати умови, які одного з подружжя ставлять в дуже несприятливе становище (не можна, наприклад, прописати, що при розлученні все нажите майно переходить у власність одного з подружжя).

Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини між ними, а також особисті відносини між батьками та дітьми. Тому не будуть відповідати закону умови шлюбного договору щодо встановлення права кожного з подружжя на віросповідання, виховання в дітях прихильності до певної релігії, визначення культурних та мовних пріоритетів тощо.

Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені ст. 93 СК України. Вказана норма є відповідною гарантією майнових прав дитини. Тому батьки не вправі укласти шлюбний договір, за яким дитина буде позбавлена права на аліменти, права на отримання майна у власність, права на проживання в певному житловому приміщенні тощо.

Читайте также:  Dissolution of marriage or divorce

Шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ст. 93 СК України). Сутність 152 такої оціночної категорії як «надзвичайно невигідне становище» може мати різні конкретні вияви.

Наприклад, таке становище може виникнути, якщо за умовами договору у разі поділу майна подружжя вся нерухомість буде передаватися одному з них, натомість другий отримає рухоме майно незначної вартості або, наприклад, коли один із подружжя зобов’язується у разі розірвання шлюбу утримувати свого колишнього чоловіка (жінку), його дітей та близьких родичів тощо. Разом із тим, до поняття «надзвичайно невигідне становище» треба ставитися дуже виважено. Тут виникає складне питання щодо майнової рівності подружжя в шлюбі. При його вирішенні слід виходити з того, що існують і такі домовленості, коли розмір часток кожного з подружжя не базується на «формальному» моменті рівності. Однак ці домовленості завжди віддзеркалюють саме «реальну» рівність, бо зафіксований в договорі поділ спільного майна найбільш справедливо віддзеркалює фактичний внесок кожного з них у спільно набуте майно. Крім того, умови шлюбного договору, які можуть стати вкрай обтяжливими для однієї сім’ї, можуть мати цілком реальний характер для іншої.

Юридичний порадник Сімейне право. Зміст

Зміст та форма шлюбного договору

Шлюбним договором регулюються майнові відносини (права та обов’язки) і тільки майнові між подружжям, або між тими, хто вже давно перебуває у шлюбі, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та ін. родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.

У ч. 4 ст. 93 СК заборонені лише такі умови шлюбного договору, які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Отже, умови цього договору можуть погіршити становище одного з подружжя, порівняно з тим, що є у законі, але тільки до певної межі.

У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Може бути визначене передання дитині у користування житлового приміщення, ін. майна, та розмір і порядок стягнення аліментів.

У шлюбному договорі той, з ким проживає дитина, не може відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.

Порядок укладення шлюбного контракту передбачив можливість передачі за цим договором права власності на нерухомість. Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у ст. 7 СК.

Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.

Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що у разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства чоловік буде позбавлений права на проживання в помешканні дружини, така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім’ї.

Що ж до форми шлюбного договору, закон вимагає письмової форми посвідченої нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може. Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.

Ст. 94 СК не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню ст. 220 Цивільного кодексу України.

Стаття 93. Зміст шлюбного договору — Закони

1. Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки.

2. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові права та обов'язки подружжя як батьків.

3. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми.

4. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, які встановлені цим Кодексом, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

5. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

КОМЕНТАР від ресурсу «ПРОТОКОЛ»: 

Аналізуйте судовий акт: Шлюбний договір – дрібниці… Майно подружжя все одно має ділитись, тому що Україна не Європа за думкою Верхового Суду (ВС/КЦС № 755/19197/18 від 26.02.2020)

  • Одне з тих судових рішень, яке не надає відповіді на питання, а навпаки ще більше поглиблює проблему правозастосування.
  • Нажаль таких рішень з’являється все більше і більше.
  • Але ж маємо працювати саме з тим, з чим маємо.

Нормами ч. 1 ст. 93 Сімейного кодексу України визначено, що шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

Виходячи із цих положень нібито все ясно та зрозуміло – шлюбний договір є формою угоди, якою врегульовано майнові відносини саме подружжя, як під час їх перебування у шлюбі так і після його розірвання. При цьому виходячи з принципу свободи договору майно, набуте подружжям можна і не ділити.

Проте, та ж стаття 93 СК містить і такий «підводний камінь» — шлюбний договір не може ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Саме тут і виникає питання – а що ж таке «надзвичайно невигідне матеріальне становище»? А це чергове оціночне поняття через наявність якого і відсутність чітких законодавчих обмежень шлюбні договори перетворюються у нікчемний папірець хоч і нотаріально посвідчений.

  1. У даній справі колишня дружина звернулась із позовом до свого чоловіка про визнання окремого положення укладеного між ними шлюбного договору про непоширення дії статті 60 СК України на нерухоме майно хоч і набуте подружжям під час шлюбу, яке вважатиметься особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно придбане та зареєстроване, а саме: власністю відповідача є квартира; житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами, дві земельні ділянки, що розташована за адресою, а також побутова техніка, кухонне начиння, меблі, інші речі, що знаходяться за адресами вказаного нерухомого майна.
  2. Одночасно подружжя домовилися про непоширення дії статті 60 СК України на транспортні засоби та нерухоме майно, які будуть придбані подружжям після укладення шлюбного договору, та вважатимуться особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я придбані та/або зареєстровані, розпорядження таким майном та особистими майновими правами здійснюється на його власний розсуд.
  3. Позовні вимоги було вмотивовано тим, що вказані пункти шлюбного договору порушують її права, ставлять у вкрай невигідне матеріальне становище та суперечать вимогам чинного законодавства.
  4. Суди першої та касаційної інстанцій такі вимоги задовольнили.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідач оскаржив їх у касаційному порядку при цьому мотивував свої доводи тим, що не звернув належної правової уваги на те, що майно, яке є предметом спірного договору, належало йому на праві власності ще до моменту укладання правочину. Таким чином, за шлюбним договором жодній стороні не передавалося будь-які об`єкти нерухомого майна, а лише було визначено його правовий режим.

Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що умови договору ставлять її у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Проте, Касаційний цивільний суд не визнав аргументи необґрунтованими та касаційну скаргу залишив без задоволення виходячи з того, що положеннями ст.

9 визначено загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства.

Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Водночас відповідно до статті 8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми статей 3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Частинами другою, третьою та п’ятою статті 97 СК України встановлено, що сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

  • Частинами четвертою, п’ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.
  • Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у частині четвертій статті 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України, та ці докази повинні бути оцінені судом у відповідності до норм цивільного процесуального законодавства.
  • Доводи касаційної скарги про те, що договір відповідає вимогам чинного законодавства є необґрунтованими, оскільки пункти 4, 5 спірного шлюбного договору суперечать вимогам статей 93, 97 СК України, у зв`язку з тим, що їх зміст ставить позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище та передбачає перехід права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації.
Читайте также:  Позбавлення матері батьківських прав. Покрокова інструкція

Аналізуйте судовий акт: У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. (Справа № 447/66/15-ц, 29.03.17)

Практика укладення шлюбного договору в Україні є не досить розвинутою, але є підстави сподіватися, що найближчим часом інститут шлюбного договору стане більш поширеним явищем і не залишиться пріоритетом лише заможних громадян. Ця судова справа стосується теми справедливості укладеного шлюбного договору.

Позов про визнання шлюбного договору недійсним був вмотивований тим, що цей правочин, як вважає позивач, вчинено під впливом обману та помилки, оскільки право на майно було ним передано «у користь своєї доньки з метою припинення права на аліменти, однак, відповідач звернулася до суду про стягнення з позивача аліментів». В подальшому позивач уточнив свої позовні вимоги і просив визнати недійсним оспорюваний договір з підстав передбачених ст. ст. 203, 205, 235 ЦК України.

Всі судові інстанції в позові відмовили. При цьому ВССУ, зокрема, зазначив таке.

У ч. ч. 4, 5 ст. 93 СК України містяться обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного із подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище порівняно із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному із подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище», вжита у ч. 4 ст. 93 СК України, має оціночний характер і підлягає доведенню стороною відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України.

Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Отже в цій ситуації суди дійшли висновку про недоведеність тверджень позивача, що в результаті укладеного шлюбного договору він опинився у надзвичайно невигідному матеріальному становищі.

Аналізуйте судовий акт: За шлюбним договором не може набуватись право власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації (ВССУ від 22 лютого 2017р. у справі 758/4906/15-ц)

Норма ст. 97 СК України надає подружжю право визначати у шлюбному договорі правовий режим майна, набутого до чи під час шлюбу, та не містить заборон або будь-яких обмежень цього права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-230цс14. Водночас задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що зміст укладеного між сторонами шлюбного договору суперечить встановленим ч. 5 ст. 93 СК України обмеженням щодо його укладення. Згідно з ч. 5 ст.

93 СК України за шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Відповідно до ч. 1 ст.

60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). При цьому відповідно до п. 2 ч. 1 ст.

57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. В силу положень ч. 2 ст. 97 СК України та ч. 5 ст. 93 СК України при укладенні шлюбного договору сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень ст. ст.

57, 60 СК України, однак, на підставі шлюбного договору неможливий перехід до одного з подружжя права власності на нерухоме майно та інше майно, яке підлягає державній реєстрації. За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Встановлення у шлюбному договорі правового режиму майна подружжя не створює правових наслідків, які обмовлені цим договором.

Водночас за умовами укладеного між сторонами шлюбного договору фактично відбулось набуття ОСОБА_3 права власності на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації. На зазначене суди попередніх інстанцій не звернули уваги, неповно встановили фактичні обставини справи щодо відповідності умов шлюбного договору встановленим законом обмежень щодо його укладення та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповно встановили фактичні обставини справи, а тому оскаржувані рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, з підстав передбачених ст. 338 ЦПК України.

Шлюбний договір: основні аспекти

Шлюбний договір має давню історію. Дослідники відзначають, що перші такі договори люди почали укладати ще дві тисячі років тому. На українських землях стародавньою формою шлюбного договору були усні домовленості батьків наречених перед укладенням шлюбу. Вони стосувалися місця проживання майбутнього подружжя, а також коштів, речей, землі, маючи які  наречена та наречений укладали шлюб.

На законодавчому рівні інститут шлюбного договору вперше був врегульований у 1992 році, коли Кодекс про шлюб і сім’ю України був доповнений статтею 27-1, що передбачила шлюбний договір між особами, які укладають шлюб. На сьогодні питання щодо шлюбного договору врегульовані окремим розділом Сімейного кодексу України та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

В Україні шлюбний договір ще не набув широкої популярності, адже багато людей не наважуються запропонувати своїй майбутній половинці таке врегулювання прав та обов’язків подружжя. Сама пропозиція шлюбного договору сприймається партнером, як прояв недовіри.

Шлюбний договір – це інструмент, який навпаки може зміцнити ваші стосунки, відразу вирішити «болючі» для обох партнерів матеріальні питання.

Коли пара укладає шлюбний договір, тоді чоловік і жінка почуваються більш  захищено у шлюбі.

Буває й так, що кохання не вдалося зберегти і тоді шлюбний договір дає можливість припинити стосунки уникаючи сварок та судових тяганин щодо розподілу майна, визначення батьківських обов’язків тощо.

  • Це договір про вирішення питань життя сім’ї, яким регулюються майнові відносини між подружжям, у тому числі визначаються їхні майнові права та обов’язки, як батьків (пункт 2 глави 5 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).
  • Хто може укласти шлюбний договір?
  • Шлюбний договір може бути укладено:
  • – особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу;
  • –  подружжям.
  • Якщо шлюбний договір бажає укласти особа, яка на момент подання заяви про реєстрацію шлюбу є неповнолітньою, тобто не досягла шлюбного віку, така особа має отримати письмову згоду її батьків або піклувальника, засвідчену нотаріусом.
  • Як укласти шлюбний договір?

Шлюбний договір укладається у письмовій формі в трьох оригінальних примірниках і нотаріально посвідчується. У разі недодержання сторонами вимог закону щодо нотаріального посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Коли шлюбний договір починає діяти?

Шлюбний договір:

  • укладений до реєстрації шлюбу – набирає чинності в день реєстрації шлюбу;
  • укладений подружжям – починає діяти у день його нотаріального посвідчення, про що має бути зазначено в тексті договору.

У шлюбному договорі може бути встановлено такі строки його дії:

  • загальний строк дії всього договору;
  • строки тривалості окремих прав та обов’язків;
  • чинність договору або окремих його умов після припинення шлюбу.

Які права та обов’язки можливо врегулювати шлюбним договором?

Шлюбним договором регулюються:

  • майнові відносини між подружжям;
  • майнові права та обов’язки подружжя;
  • майнові права та обов’язки подружжя, як батьків.

Сторони у шлюбному договорі можуть передбачити:

  • правовий режим майна, яке дружина, чоловік передають для використання на спільні потреби сім’ї;
  • правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;
  • порядок користування житлом;
  • проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з подружжя чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів;
  • звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї;
  • утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.

Сторони можуть домовитись у шлюбному договорі про зміну правового режиму майна:

  • майно набуте в шлюбі можуть визначити як особисте майно одного із подружжя;
  • на особисте майно одного із подружжя поширити режим спільного майна подружжя.

Слід звернути увагу, що шлюбним договором не можливо передбачити передачу права власності на нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації, від одного подружжя до іншого. Для цього потрібно укласти, наприклад, договір дарування чи договір купівлі-продажу.

Що не може бути включене до змісту шлюбного договору?

До змісту шлюбного договору не можуть бути включені положення, які:

  • регулюють особисті відносини подружжя;
  • регулюють особисті відносини між батьками та дітьми;
  • зменшують обсяг прав дитини, який встановлені законодавством;
  • ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

Чи можливо змінити шлюбний договір?

Шлюбний договір може бути змінено за згодою подружжя. Угода про зміну шлюбного договору має бути нотаріально посвідченою. Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

  1. У випадку, коли один із подружжя бажає змінити умови шлюбного договору, а інший відмовляється – за рішенням суду може бути змінено умови договору, якщо цього вимагають інтереси одного із подружжя, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
  2. Чи можна розірвати шлюбний договір?
  3. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема, у разі неможливості його виконання.
  4. Як визнати шлюбний договір недійсним?
  5. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду у разі  недотримання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:
  6. 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
  7. 2) волевиявлення кожного з подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  8. 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Читайте также:  Оскарження порушень права на доступ до публічної інформації

Шлюбний договір: його зміст, порядок укладання, правове значення, внесення змін в умови договору, розірвання. Визнання шлюбного договору недійсним. Використання адвокатом шлюбного договору при розірванні шлюбу

           Під шлюбним договором слід розуміти домовленість осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу або подружжя, спрямовану на встановлення, зміну або припинення їх майнових прав та обов’язків під час шлюбу та (або) у випадку розлучення.

         Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям. На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом. Відповідно до ст. 32 ЦК України неповнолітньою є особа у віці від 14 до 18 років.

         Шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки. В шлюбному договорі може визначатися право власності на майно чоловіка і дружини, що належало їм до шлюбу та набутого за час перебування у шлюбі. Іноді передбачаються фінансові санкції на випадок розлучення.

Також допускається вирішення питання про порядок погашення боргів за рахунок спільного чи роздільного майна. Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. Шлюбний договір не може зменшувати обсягу прав дитини, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації. Подружжя може передбачити у шлюбному договорі положення про те, з ким залишаться проживати діти у випадку розлучення або окремого проживання батьків.

Відповідно може збільшуватися і розмір частки при розподілі спільного майна на користь того із подружжя, з ким проживатимуть діти.

        Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. Отже, укладення шлюбного договору здійснюється не при реєстрації шлюбу в органах РАЦСу, а до чи після цього в нотаріальній конторі у присутності кожного із подружжя особисто.

Укладення даного договору із порушенням зазначених вимог щодо його форми має наслідком його нікчемність.

Зважаючи на те, що СК України не містить положення про сам порядок укладення шлюбного договору, при його укладанні слід застосовувати загальні положення про порядок укладення договорів (ст. 638 ЦК України).

        Якщо шлюбний договір укладено до реєстрації шлюбу, він набирає чинності у день реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено подружжям, він набирає чинності у день його нотаріального посвідчення.

         У шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та обов’язків. У шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу.

          У договорі можуть бути обумовлені строки дії певних прав і обов’язків подружжя, які існуватимуть і після припинення шлюбних відносин, наприклад, строк проживання в житловому приміщенні дружини або чоловіка після розірвання шлюбу, строк чинності права на аліменти одного із подружжя. Також умова договору, за якою надається одному із подружжя право довічного проживання в помешканні (особистий сервітут) у разі смерті іншого з подружжя, накладає відповідний обов’язок на спадкоємця померлого.

           У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина, чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу. Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.     

         Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.

        Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним. Подружжя може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або без неї.

             Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.

             Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.

             Одностороння зміна умов шлюбного договору одностороння відмова від нього не допускається. Шлюбний договір може бути змінено подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується.

На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.

            Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

            Оскільки для укладення шлюбного договору закон передбачає письмову форму і нотаріальне посвідчення (ст. 94 СК України), то і відмова від цього договору матиме правове значення лише при дотриманні сторонами вказаної форми.

           На вимогу одного з подружжя шлюбний договір може бути розірваний за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання.

Так, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

При розірванні шлюбного договору судом зобов’язання сторін припиняються з моменту вступу в законну силу рішення суду. Дія шлюбного договору припиняється з моменту припинення шлюбу.

2.Визнання шлюбного договору недійсним

            Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Шлюбний договір може бути визнаний судом недійсним повністю або частково з підстав, встановлених ЦК України для недійсності правочинів (ст.

203 ЦК України). Так, на вимогу одного із подружжя шлюбний договір може бути визнаний недійсним, якщо були порушені вимоги щодо дієздатності або свободи волевиявлення при його укладенні. В даному випадку шлюбний договір буде належати до категорії оспорюваних правочинів. До них, зокрема, належать правочини, вчинені фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена (ст.

223 ЦК України); дієздатною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України); правочин, вчинений особою, яка помилилася щодо обставин, що мають істотне значення (ст. 229 ЦК України).

Крім того, шлюбний договір визнаватиметься судом недійсним, якщо його було вчинено стороною під впливом обману, насильства, тяжкої для неї обставини (ст. 230 – 233 ЦК України). Це так звані “кабальні договори”. В усіх цих випадках заяву про визнання шлюбного договору недійсним вправі заявити одне із подружжя, а у випадку його недієздатності – його законний представник.

Звернутися до суду із заявою про визнання шлюбного договору недійсним має право не лише одне із подружжя, а й інші заінтересовані особи, наприклад, батьки, інші родичі подружжя. Шлюбний договір також може визнаватися недійсним, якщо не дотримано законодавчої вимоги щодо його форми, або його зміст суперечить положенням українського законодавства та моральним засадам суспільства.

Суд може визнати шлюбний договір недійсним повністю або частково. Якщо шлюбний договір визнано недійсним частково, в решті частин він збереже свою дію.

3.Використання адвокатом шлюбного договору при розірванні шлюбу

При вирішенні спору між подружжям суд буде керуватися не приписами закону, а положеннями шлюбного договору.

Адвокат на боці позивача може порекомендувати йому відмовитися від позову про розірвання шлюбу, якщо у зв’язку з розірванням шлюбу для нього відповідно до шлюбного договору можуть настати наслідки, до яких він у цей момент не готовий.

Відповідачеві у справі про розірвання шлюбу і поділ майна адвокат може порадити звернутися до суду із зустрічною позовною заявою про внесення змін до шлюбного договору чи про визначення його недійсним.

Ссылка на основную публикацию