Зустрічна позовна заява про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. 

  Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 386 ЦК України та ст. 150 ЖК, що передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї , інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Згідно ст.

386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. 

  Відповідно до ст. 72 ЖК, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно з ч.2 ст. 405 ЦК України – член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про її право користування житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.  Доцільно зауважити, що відповідно до ст.

7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття  з  реєстрації  місця проживання особи здійснюється на підставі:

  • – заяви  особи  або  її  представника,  що  подається до органу реєстрації;
  • –    судового  рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права  власності  на  житлове  приміщення  або  права користування житловим  приміщенням,  про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою;
  • –   свідоцтва про смерть;
  • –    паспорта  або  паспортного  документа,  що  надійшов з органу державної  реєстрації  актів  цивільного  стану, або документа про смерть,   виданого   компетентним   органом   іноземної   держави, легалізованого в установленому порядку;
  • –  інших документів, які свідчать про припинення:
  • підстав  для  перебування  на  території України іноземців та осіб без громадянства;
  • підстав    для    проживання    або   перебування   особи   у спеціалізованій    соціальній    установі,   закладі   соціального обслуговування та соціального захисту;

підстав на право користування житловим приміщенням.
Зняття  з  реєстрації здійснюється в день звернення особи.

За заявою  особи  зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією   нового   місця   проживання   з  урахуванням  вимог, визначених частиною одинадцятою статті 6 цього Закону.

      Зняття  з  реєстрації  місця проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених   батьківського   піклування,   осіб,   стосовно  яких встановлено  опіку  чи  піклування,  здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування.

  1.     Разом із заявою особа подає:

       –  документ,   до   якого   вносяться  відомості  про  зняття  з реєстрації  місця  проживання.  Якщо  дитина не досягла 16-річного віку,  подається  свідоцтво про народження;  
  2. – військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які  підлягають  взяттю  на  військовий  облік  або перебувають на військовому обліку).     
  3.  У разі подання заяви представником особи додатково подаються:
  4. документ, що посвідчує особу представника;
  5. документ,  що  підтверджує повноваження особи як представника (законного представника).

Зняття   з   реєстрації  місця  проживання  особи  за  заявою законного  представника  здійснюється  за  згодою  інших  законних представників.

     Особа  може  доручити  в установленому законодавством порядку подати  заяву про зняття з реєстрації місця проживання відповідній посадовій   особі   виконавців  послуг  з  управління  (утримання) багатоквартирного  будинку  (гуртожитку), об’єднання співвласників багатоквартирного   будинку,   житлово-будівельного   кооперативу, управителя  багатоквартирного  будинку  за  місцем  її проживання.

Рішення від 18.06.2019 по справі № 367/4724/18 Ірпінський міський суд

                                                       Справа № 367/4724/18

  •                                                        Провадження №2/367/376/2019
  • РІШЕННЯ
  • Іменем України
  • 30 травня  2019 року Ірпінський міський суд Київської області в складі:

               головуючої судді                Оладько С.І.

  1.                        за участі секретаря             Манілець А
  2. позивача ОСОБА_1
  3. представника позивача ОСОБА_2 О
  4. представника відповідача Кобзіної А.С
  5. 3-х осіб ОСОБА_3 О
  6. ОСОБА_4
  7. розглянувши у відкритому судовому засіданні  в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області в режимі відео конференції між Ірпінським міським судом та Вінницьким міським судом Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 ,3-і особи ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання особи такою,що втратила право користування житловим приміщенням та за зустрічним позовом ОСОБА_7  до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання права користування житловим приміщенням та вселення                        
  8. в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду із позовом,відповідно до якого зазначив,що у березні 2005 року його син — ОСОБА_6 одружився з ОСОБА_8 , яка після реєстрації шлюбу у встановленому порядку вселилася в належне мені жиле приміщення в гуртожитку Національної академії Служби безпеки України в м. Києві по вул. Антонова. Від спільного шлюбу в них є син ОСОБА_9 , 2008 р.н.

За конкретні результати в службовій діяльності, рішенням керівництва Національної академії Служби безпеки України, 14.05.2009 р. Йому було надано службове жиле приміщення у вигляді окремої трикімнатної квартири АДРЕСА_1 .

На підставі оглядового ордеру виявив, що квартира не благоустроєна й не відповідає встановленим санітарним і технічним нормам (стеля і стіни не оштукатурені, шпалери не поклеєні; підлога не має стяжки; відсутні: всі внутрішні двері, сантехнічне обладнання у ванній кімнаті й на кухні, лічильники на холодну й гарячу воду; не проводилося лицювання керамічною плиткою туалету, ванної кімнати, кухні). Проте, він погодився її отримати, здійснити ремонт і заселитися.

Для приведення отриманої квартири в стан, придатний для проживання й у відповідність до вимог частини 1 статті 50 Житлового кодексу України та повноцінного функціонування самого будинку, ним за рахунок кредитних коштів і власних заощаджень був проведений необхідний ремонт наявного житла.

Також здійснив відрахування в загальний фонд мешканців будинку для введення в дію всіх його комунікацій. У результаті, станом на жовтень 2009 р., коли завершився ремонт, на придбання будівельних матеріалів й оплату послуг за проведені будівельні роботи було витрачено біля 120 тис. грн.

Читайте также:  Рейдерське захоплення, стаття Кирила Фесика для «Юридичної практики»

Через банкрутство забудовника будинок вводився в експлуатацію самими мешканцями, що вдалося завершити лише в лютому 2012 року із значними фінансовими затратами. Відповідно і службовий ордер виконавчим комітетом Ірпінської міської ради Київської області було видано лише 14.02.2012 р.

9.2. Справи про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

9. Справи, що виникають із житлових відносин
Правові норми, що підлягають застосуванню при вирішенні справ
  1. ст.ст. 810—826 Цивільного кодексу України;
  1. ст.ст. 9, 61—117 Житлового кодексу України;
Судова практика
  1. постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України»;
Підсудність
    1. позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливості можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів (ч. 8 ст. 110 ЦК);
    2. позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (ч. 1 ст. 114 ЦПК)
Розмір ставки  судового збору
  • — із позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці) — 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (п. «д» ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито»)
Позивач
  • — наймодавець житла; — один з наймачів житла
Відповідач
  • — особа, яка втратила право користування житловим приміщенням
Предмет доказування Приблизний перелік необхідних доказів
    1. укладення наймачем договору найму житлового приміщення;
    2. вселення позивача в спірне житлове приміщення в установленому порядку і фактичне проживання у ньому;
    3. відсутність особи за місцем проживання понад встановлені законом строки;
    4. обставини, що свідчать про відмову відповідача від права користування спірним житловим приміщенням, а також про зворотне;
    5. випадки збереження за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї жилого приміщення (ст. 71 ЖК)
  • довідка про реєстрацію за місцем проживання; — акт про проживання, складений за участю сусідів і представників житлово-експлуатаційної організації;

    1. квитанції про внесення комунальних платежів;
    2. копія особистого рахунку;
    3. докази, які встановлюють дату вибуття і час, коли відповідач був відсутній на спірній площі (виписка з будинкової книги, акти, листи, довідки навчальних або лікувальних закладів, військ­коматів тощо);
    4. документи, які свідчать про вимушене непроживання відповідача на спірній площі (акти комісії про заміну членами сім'ї замка в дверях, заяви і листи, що містять відомості про висловлювання на адресу відповідача погроз, довідки медичних установ про нанесення тілесних ушкоджень, інші документи);

    докази, які свідчать про те, що відповідач належить до осіб, за якими закон зберігає жилу прощу на час їх відсутності (охоронне свідоцтво, довідка військкомату, довідка з місця роботи чи навчання, копія вироку або постанови суду тощо.

Позовна заява про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок того, що тривалий час була відсутньою

Визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням: позиція ВС

15:41, 5 ноября 2021

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім’ї наймача в установленому законом порядку.

  • Особа, яка на законних підставах вселилася в жиле приміщення як член сім’ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду за захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
  • На цьому наголосив Верховний Суд у складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі  № 200/17337/17.
  • Обставини справи
  • З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду із позовом до відповідача про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Свої вимоги   мотивувала тим, що згідно з ордером вона та її чоловік отримали у користування житлову площу у розмірі 11,5 кв. м у кімнаті.

Починаючи з грудня 2016 року, у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, відповідач, зібравши свої особисті речі, виїхав із вказаної кімнати у невідомому напрямку.

Зазначала, що вона єдина, хто фактично проживає у кімнаті, сплачує комунальні платежі.

Позивач також вказувала, що перебування відповідача протягом тривалого часу на реєстраційному обліку в кімнаті завдає збитків, оскільки нарахування платежів за певні комунальні послуги здійснюється з розрахунку кількості зареєстрованих осіб.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Висновок Верховного Суду

ВС зазначив: у відповідності до статті 64 Житлового кодексу Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члені сім’ї несуть солідарну з наймачем відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть спільне з ним господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім’ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обв’язки, як наймач та члені його сім’ї.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

ВС підкреслив: аналіз приведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Так, звертаючись до суду з цим позовом, як на підставу позовних вимог позивач посилалася на те, що її чоловік, як наймач, та вона, як член його сім`ї, отримали у користування житлову площу в кімнаті гуртожитку. У зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин відповідач виїхав із вказаної кімнати.

  1. Позивачка наголошувала на тому, що вона зареєстрована у спірній кімнаті, сама проживала у спірному житлі, несла тягар його повного утримання, сплачувала комунальні послуги, а відповідач не проживав у спірному житлі більше 10 місяців, витрати на утримання житла не ніс, втратив інтерес до жила, а тому є підстави вважати його таким, що втратив право користування житлом.
  2. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, з тих підстав, що позивачка не наділена правом на звернення до суду із цим позовом, апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивачка є членом сім`ї наймача, особою, яка правомірно користується кімнатою у гуртожитку, та наголошувала на порушенні її прав й наявності передбачених законом підстав для визнання колишнього чоловіка (наймача) таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
  3. Із урахуванням положень статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 64, 65, 71, 72 ЖК Української РСР, враховуючи те, що особа, яка на законних підставах вселилися в жиле приміщення як член сім`ї наймача та зареєстрована у ньому, набула рівного права із наймачем на користування жилим приміщенням, несе тягар його утримання, така особа має право на звернення до суду за захистом своїх прав, зокрема і з позовом про визнання іншої особи (зокрема й наймача) такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
  4. Враховуючи обставини справи, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
  5. Раніше «Судово-юридична газета» писала, чи є кошти на депозитному рахунку спільною сумісною власністю подружжя.

Підписуйтесь на наш telegram-канал  t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, щоб бути в курсі найважливіших подій.

Визнання особи такою, що втратила право користування житлом: роз’яснення ХАС — Юридична Газета

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Зазначені конституційні приписи відображені і на рівні житлового законодавства, зокрема ст.

9 Житлового кодексу УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Маєте Телеграм? Два кліки — і ви не пропустите жодної важливої юридичної новини. Нічого зайвого, лише #самасуть. З турботою про ваш час!

Читайте також: «ВС: Апеляційний суд може постановляти ухвали, які не вирішують справи, але вказують на порушення закону»

Про це повідомляє пресслужба ХАС.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («Kryvitska and Kryvitskyy v.

Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentner v.

Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).

При цьому, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку (згідно зі ст.72 Житлового кодексу УРСР).

Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, то під час вирішення цієї категорії справ з’ясуванню підлягають обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.

Згідно з цивільним процесуальним законом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3  ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України).

Тож у правових спорах щодо визнання особи такою, що втратила право користування житлом, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Так, у справі № 766/3421/20 позивач просив суд визнати колишню дружину такою, що втратила право користування квартирою. Херсонський апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

 Зокрема, позивачем не було надано суду доказів на підтвердження того, що відповідач не проживає по місцю реєстрації з власної волі, а наявна у справі довідка у повній мірі не відображає обставини, які мають правове значення для правильного вирішення справи, а саме причини непроживання відповідачки; також позивачем не надано доказів на підтвердження того, що реєстрація його колишньої дружини перешкоджає позивачу користуватися чи розпоряджатися майном.

У іншій справі №653/2029/20 позивач також не надав суду доказів, які б достеменно та офіційно підтверджували непроживання його сина у квартирі без поважних причин, період відсутності,  причин відсутності, зокрема, акту обстеження проживання особи, показів свідків, інформації про перетин  відповідача державного кордону України, тощо. Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції та не взяв до уваги інформацію з інтернет-сайту, надану позивачем в обґрунтування підстав позову, яка не може бути визнана належним та допустимим доказом у справі.

  • Варто пам’ятати, що Конституція України захищає як право на житло, так і право власності.
  • Крім того, щодо визнання члена сім’ї власника житла таким, що втратив право користування житлом, варто врахувати, що за змістом статте 150, 156, 162 ЖК УРСР право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням нарівні з власником може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї.
  • Водночас, право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
  • Оскільки ЖК УРСР був прийнятий 30 червня 1983 року і він не відображає усіх реалій сьогодення, то ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

За змістом зазначених приписів правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

  1. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
  2. При цьому, навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
  3. Тож при розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, що по суті буде мати наслідком виселення, необхідно брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
  4. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі N 447/455/17 (провадження N 14-64цс20). 

За обставинами справи № 766/25615/18 спір виник між власницею квартири та колишнім її зятем – відповідачем у даній справі, користувачем житлового приміщення.

Позивач просила визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням та виселити відповідача, посилаючись на те, що право відповідача на користування чужим майном підлягає припиненню на вимогу позивача як власника цього майна.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову, адже позивач не надала суду доказів того, що відповідач створює їй перешкоди в користуванні нерухомим майном, в той час, як встановлено судом, спірна квартира є житлом відповідача.

 Херсонський апеляційний суд зазначив, що з урахуванням вселення відповідача до квартири як члена сім’ї та реєстрації його місця проживання у спірній квартирі з 2005 року, проживання разом з ним у цій квартирі двох неповнолітніх доньок, єдиним законним представником яких після смерті дружини є саме відповідач, наявності у позивачки на праві власності іншої квартири, яку вона використовує як постійне місце проживання, проблеми в оплаті комунальних послуг і конфлікт останньої з відповідачем не можуть свідчити про пропорційність втручання держави у право відповідача на користування житловим приміщенням, яке є його єдиним постійним місцем проживання.

У іншій справі №648/3152/20 позивачі посилалися на положення статті 391 ЦК України та зазначили, що реєстрація відповідачки, яка є колишнім членом сім`ї власників  будинку у зв’язку з розірванням шлюбу зі співвласником будинку,  та  тривалий час не проживає у спірному будинку, створює позивачам перешкоди у користуванні належним їм будинком, а саме перешкоди для отримання житлових соціальних пільг.

Херсонським апеляційним судом у цій справі було встановлено та не заперечувався відповідачкою факт її непроживання у спірному будинку з 2018 року, що було підтверджено належними та допустимими доказами. Судом також було з’ясовано відсутність відомостей про створення позивачами буд-яких перешкод у користуванні відповідачкою спірним будинком.

Тож колегія суддів дійшла висновку, що  відповідачка втратила право користування будинком, оскільки вона вже не є членом сім`ї власників будинку, виселившись з нього добровільно та не маючи наміру в майбутньому проживати в ньому вже понад рік не проживає у спірному будинку. Водночас, припинення права користування відповідачки спірним житлом відповідає вимозі пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенції, з огляду на те, що позивачі, у зв`язку із збереженням  за колишнім членом сім’ї права користування належним їм житловим будинком та реєстрації її проживання у спірному будинку, позбавлені можливості отримувати житлові соціальні пільги та вимушені нести додаткові витрати зі сплати комунальних послуг, які вираховуються в залежності від зареєстрованих за адресою осіб.

Колегією суддів  Херсонського апеляційного суду було скасовано оскаржуване рішення та  ухвалено нове, яким задоволені позовні вимоги про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Ссылка на основную публикацию