Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Рано чи пізно хтось помирає, залишаючи після себе нажите за своє життя спадщину. На жаль, буває і таке, коли близькі і не дуже родичі починають ділити між собою нажите померлим, і нерідко на цьому ґрунті трапляються конфлікти. Російське законодавство регламентує процес отримання спадщини, як ділитися, і хто є спадкоємцями першої черги, визначає основні постулати.

Хто в першу чергу має право на майно померлого?

За Цивільним кодексом відразу кілька черг родичів можуть претендувати на спадщину. Хто ж має першочергове право? Ними є наступні особи: чоловік, дружина, діти спадкодавця і його батьки.

Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Завжди чоловік (дружина) має право на спадщину?

Особа отримує на законних підставах свою спадщину тільки в тому випадку, якщо чоловік складався з померлим спадкодавцем в оформленому належним чином шлюбі.

Будь-які інші форми співжиття не є законною підставою для отримання спадщини.

Якщо це колишні чоловік і дружина, тоді претендувати на спадщину покійного чоловіка він або вона не має права, навіть якщо розлучення відбувся напередодні смерті.

Як і при розлученні, за схожою схемою ділиться успадковане майно. А саме: у чоловіка і дружини їх власність вважається спільною, спільно нажитий. Звідси виходить, що після смерті виділяються дві половини спільного майна подружжя, одна з яких відходить законній дружині/чоловікові, а інша ділиться між іншими першочерговими родичами і знову-таки вдовою/вдівцем.

З цього законодавчо-правового факту створюється враження, що основна частина спадкового майна дістається живому чоловікові. Це невірно: просто живий чоловік отримує свою половину майна, що належить йому як спільно нажите за роки шлюбу, плюс рівну частку з першочерговими родичами від другої половини майна (спадщини).

При цьому успадковується від померлого і його особиста власність, не тільки лише спільно нажита з чоловіком.

Хочеться дати пораду співмешканцю померлого громадянина, з яким шлюб так і не був оформлений. Не все втрачено. Наприклад, якщо такий співмешканець буде вказаний у заповіті, то неодмінно отримає вказану частку у спадщині.

У зворотному випадку, він може претендувати на частину обов'язкової частки спадщини, гарантованої державою, виступаючи в якості утриманця, а саме непрацездатного співмешканця померлої людини, якщо той пенсіонер або інвалід.

Всі діти мають право на спадщину?

Діти спадкодавця є обов'язковими першочерговими спадкоємцями за законом, до них відносяться:

  • народжені в законному шлюбі і позашлюбні діти;
  • рідні й нерідні (належним чином оформлене усиновлення);
  • ті, які з'явилися на світло при живому батькові або зачаті, але ще не народжені.

Батьки спадкодавця також мають першочергове право на його майно

Батько і мати в рівних частинах успадковують частку свого майна дитини. При цьому не грає ролі те, в яких стосунках вони перебувають на даний момент: розлучені, у шлюбі або ж в нього не складалися.

Відразу слід обмовитися: батьки, яких свого часу позбавили батьківських прав на померлої дитини, за законом не мають прав на отримання спадщини.

Усиновителі померлого дитини в таких випадках мають однакові права з рідними батьками.

Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Інші особи, які в першу чергу можуть претендувати на майно спадкодавця

Є в російському законі ще таке поняття, як право подання. Цікаво розібратися, в чому воно полягає. На практиці трапляється, що спадкодавець помирає пізніше першочергового спадкоємця (сина, дочки) або одночасно з ним.

В цьому випадку як правильно спадок ділиться між спадкоємцями першої черги? Закон надає онукові/внучці померлого скористатися правом замістити першочергового спадкоємця, в даному випадку свого батька. При цьому та частина успадкованого майна від померлого громадянина, яка переходить по праву представлення, ділиться між онуками в рівних частинах.

Однак якщо у своєму заповіті спадкодавець відмовляє у спадщині по праву представництва, в такому випадку онукам/онукам нічого не належить.

Утриманці — ще одна група осіб, що можуть претендувати на спадщину за законом. Але для цього потрібно дотримуватися деяких правил:

  • такий утриманець повинен бути непрацездатний;
  • утриманець позбувся головного джерела доходу зі смертю даного громадянина;
  • протягом останнього року утриманець перебував на повному утриманні спадкодавця аж до його смерті;
  • доведено проживання утриманця, який не є родичем спадкодавця, спільно з ним протягом року, аж до його смерті.

Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Як спадок ділиться між спадкоємцями першої черги за участю утриманців? За законом такий спадкоємець не може отримати більше чверті майна, навіть якщо відсутні інші представники першочергових спадкоємців.

Для того щоб провести поділ спадщини між спадкоємцями першої черги, закон надає право скласти угоду, в якій вони самі розподілять частини спадщини між собою, а також вкажуть порядок їх успадкування. Якщо хтось із спадкоємців не згоден з окремими пунктами такої угоди, то він не підписує його, і поділ спадщини буде проводитися через суд.

А що, якщо складено заповіт? як тоді ділиться майно?

Часто виникає ситуація, що особа завчасно складає заповіт. Як спадок ділиться між спадкоємцями першої черги в цьому випадку? Закон виступає на боці тих близьких родичів померлого громадянина, які не увійшли в заповіт.

Отже, вимагати свою обов'язкову частку можуть наступні непрацездатні особи: живий чоловік/дружина, мати/батько, діти. У тому числі діти, які не досягли повноліття на момент смерті батька.

Обов'язкові спадкоємці отримують половину тієї частки, яка повинна була їм належати за законом, якщо б не заповіт.

Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Терміни спадкування

Законом відводиться термін рівно півроку з дня відкриття спадщини, щоб його оформити належним чином. Однак закон допускає продовження строку, але для цього повинні бути відповідні причини:

  • якщо суд визнає громадянина померлим або безвісно відсутнім;
  • є достатні причини, які перешкоджали оформити спадщину вчасно;
  • якщо першочерговим спадкоємцем виступає зачата дитина, яка ще не народжений.

Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Якщо ніхто з першочергових кровних спадкоємців за будь-яких причин не одержить у відведений термін свою спадщину, то це право переходить до спадкоємців наступної — другої черги, яким теж дається термін шість місяців.

Як поділити квартиру між спадкоємцями першої черги?

Найпоширеніше, дороге і затребуване спадщину людини – це, безперечно, нерухомість.

Як спадок ділиться між спадкоємцями першої черги, якщо померлий громадянин не встиг скласти заповіт? У цьому разі спадкування квартири або іншої нерухомості буде проходити за законом РФ.

Згідно з цим законом, квартира (або інша успадковується нерухомість), що знаходилася у власності померлого громадянина, передається спадкоємців однієї черги в рівнозначних частинах.

Якщо спадкоємці першої черги відсутні, то беруться в розрахунок спадкоємці другої черги, як варіант, дідусь і бабуся. Кожен з них отримає свою половину квартири. Якщо є ще і сестра, то кожен отримає у власність третину від успадкованої квартири.

Як спадок ділиться між спадкоємцями першої черги, якщо було складено заповіт на квартиру?

Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Тоді частки цієї квартири будуть розподілені так суворо, як виявив свою волю у своєму заповіті спадкодавець. При цьому родичі можуть бути не вказані в якості спадкоємців квартири.

Тим не менш близькі люди померлого громадянина цілком можуть оскаржити відповідне заповіт на квартиру в суді.

Цілком можливо, вони мають право на отримання обов'язкової частки, навіть якщо вони не були зазначені в заповіті.

У російському спадковому праві є цікаве поняття — заповідальний відказ. Наприклад, спадкодавець у своєму заповіті хоче віддати у спадок квартиру своєї дочки, але з застереженням, що та зобов'язана дозволити проживати його цивільній дружині. Навіть якщо згодом дана квартира дочкою буде продана, то новий власник також зобов'язаний виконувати даний заповідальний відказ.

Як поділити спадщину між дружиною та дітьми?

Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Питання, як розділити спадщину між дружиною і дітьми, вирішується відносно просто. Дружина, подружжя з якої було належним чином оформлене, за законом одержує свою половину спільно нажитого майна з покійним чоловіком. Наприклад, у шлюбі подружжя придбали квартиру, після смерті чоловіка половина житлової площі одразу відходить дружині. Інша половина підлягає спадкуванню, так як вона була власністю покійного. Ця частина квартири розподіляється в рівних частках між дружиною знову-таки і дитиною/дітьми, якщо у заповіті не зазначено інший порядок спадкування.

Борги і спадщину

Поділ спадщини між спадкоємцями першої черги не завжди позитивно для вступили в нього осіб.

Хороший рада майбутнім спадкоємцям: перед тим як виставити кандидатуру на свою частину, треба перевірити, а чи не залишив померлий після себе борги і зобов'язання.

Адже буває й таке, що, вступивши у спадок, людина отримує на додачу неоплачені кредити. І якщо борги за розміром можна порівняти з отриманою часток, варто взагалі в таку спадщину вступати? Тут треба бути пильним.

19 Серпень 2016 Валентин

Як ділиться спадщина між спадкоємцями першої черги / как делиться наследство между наследниками первой очереди

Право на спадщину: як розділити майно між дружиною та дітьми?

Читайте також: як оформити спадщину через суд, як успадкувати при розбіжності у прізвищі та імені, аліменти на утримання батьків

Спори між родичами за спадщину – поширене явище. Причому іноді спори виникають навіть між самими близькими родичами.

Для запобігання конфліктів, законодавство передбачило порядок спадкування і поділу спадкового майна.

Спадкування по закону. Черговість спадкоємців

Після смерті родича виникає питання про спадкування. Хто буде спадкувати? Як ділити спадщину? Кому що дістанеться?

Якщо за життя не було складено заповіту, спадкування буде проходити по закону. У відповідності до законодавства спадкування проходить в порядку черговості, в залежності від ступеня родинних звязків.

Самі найближчі родичі померлого – дружина / чоловік , діти, батьки – вступають у спадщину у першу чергу.

Чоловік / дружина

Право на спадщину має тільки той з подружжя, з яким померший перебував в офіційному зареєстрованому шлюбі. Сумісне проживання в цивільному чи церковному шлюбі не дають право на спадкування у першу чергу.

Якщо чоловік та дружина розлучитись за день до смерті, вони позбавляються права спадкувати один після другого.

При наявності сумісного майна подружжя доля померлого буде розподілена між спадкоємцями, в числі яких буде також дружина / чоловік. Таким чином, чоловік / дружина отримає половину сумісного майна, яке належить їй як співвласнику і частку спадкового майна після померлого. 

Діти

Право на спадщину мають всі діти померлого, і ті, що були народжені у шлюбі, і ті, що були народжені поза шлюбом, усиновлені діти, народжені після смерті батька ( на протязі наступних 10 місяців).

Батьки

Батьки, які пережили свою дитину, мають право на спадщину на рівні з чоловіком / дружиною та дітьми ( в тому числі і ті, що усиновили дитину).

Не мають право спадкувати батьки, як були позбавлені батьківських прав.

Хто ще спадкує разом із спадкоємцями першої черги

Буває так, що спадкоємець першої черги (син або донька) помирає раніше самого спадкодавця або разом з ним. Тоді застосовується право представлення, відповідно до якого внуки спадкодавця отримають право на спадщину замість свого померлого батька / матері.

  • Внуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, якби вони були живими на час відкриття спадщини.
  • Спадщина ділиться порівну між представниками першої черги.
  • Наприклад, якщо спадкоємців 4, то кожен отримує по 1/4, якщо один – отримує все.
  • Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

Спадкоємці, які прийняли спадщину, вправі за взаємною згодою здійснити поділ спадкового майна, який провадиться відповідно до часток, належних кожному із спадкоємців. Поділ спадкового майна оформляється договором спадкоємців. У договорі про поділ спадкового майна визначаються реальні частки спадкоємців у спадковому майні.

Обов’язкова частка при спадкуванні за заповітом

  1. Права деяких першочергових спадкоємців враховуються навіть при наявності спадкоємців за заповітом.

  2. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

  3. Розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
Читайте также:  Аліменти на одну дитину в 2018 році: розмір і порядок виплати

Строки спадкування для першої черги

  • Відповідно до закону, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
  • Якщо спадкоємець протягом даного строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
  • За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
  • За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
  • Якщо ніхто з першочергових спадкоємців не вступив у спадкування, це право надається другій черзі.

Потрібна консультація? Телефонуйте 096-203-18-51. Інформація про вартість послуг

Переглядів: 2417

Глава 89 ОФОРМЛЕННЯ ПРАВА НА СПАДЩИНУ

1.  Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

2.  Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

3. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

На майно, що переходить за правом спадкоємства до спадкоємців нотаріусом видається свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину не створює ніяких нових прав у спадкоємців на майно, а тільки підтверджує вже існуюче право на нього, бо право на спадкове майно у них виникає з моменту відкриття спадщини.

При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для залучення до спадкування осіб, що подали заяву, склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин витребуються відповідні документи.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус, крім перелічених обставин, перевіряє наявність заповіту, коло осіб, що мають право на обов'язкову частку, а також з'ясовує чи не скасований заповіт.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, що підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після представлення правовстановлюючих документів про приналежність цього майна спадкодавцю та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він протягом шести місяців з дня відкриття спадщини подав заяву про прийняття спадщини або фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Закон не забороняє спадкоємцеві, який фактично вступив в управління спадковим майном, також подати заяву про прийняття спадщини.

Об'єктом спадкоємства є майно, наявне на день відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину являє собою окремий документ, що видається на ім'я всіх спадкоємців або, за їхнім бажанням, кожному окремо.

Якщо свідоцтво про право на спадщину видається не на всю спадщину, то в тексті його зазначається, яка частка спадщини залишається відкритою.

Крім того, кожному спадкоємцеві (за їх бажанням) можуть бути видані окремі свідоцтва на певний вид спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, які прийняли спадщину та виявили бажання отримати його.

Тобто отримання свідоцтва за загальним правилом є правом спадкоємця, тому відсутність свідоцтва про право на спадщину за умови її прийняття не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Видача свідоцтва спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена.

Однак для реалізації свого права на нерухоме майно в інтересах спадкоємця отримати свідоцтво, оскільки без нього він позбавлений можливості здійснювати своє право власника в повному обсязі.

Стаття 1297. Обов'язок спадкоємцязвернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно

1. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

2.  Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Закон вимагає від спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на це майно. Пояснюється це насамперед тим, що відповідно до ст.

1299 ЦК право власності на таке майно виникає у спадкоємця тільки з моменту державної реєстрації цього майна.

Зміна власника майна, що підлягає обов'язковій державній реєстрації, неможлива без перереєстрації права власності.

Для підтвердження наявності спадкового майна, яке підлягає державній реєстрації, та місця його знаходження нотаріус вимагає подання відповідних документів.

Так, для видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру, жилий будинок вимагається документ, який підтверджує право власності спадкодавця на майно, довідка-характеристика міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості (МБТІ та РОН), довідка про відсутність заборон чи арештів на цю нерухомість.

Якщо заборону накладено у зв'язку з одержанням позики, нотаріус зобов'язаний повідомити відповідну організацію про те, що спадкоємці одержали свідоцтво про право на спадщину на це майно. Якщо на квартиру чи будинок накладено арешт, видача свідоцтва затримується до зняття арешту.

На майно, яке не підлягає державній реєстрації, нотаріальне оформлення спадкових прав не є обов'язковим. Це, наприклад, предмети домашньої обстановки та вжитку. Для здійснення повноважень щодо цього майна, в тому числі й права розпорядження ним, досить простої передачі цього майна.

Якщо спадок приймають декілька осіб, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному із них. Це робиться для зручності спадкоємців та на підтвердження того, що кожний з них є власником отриманого майна у спадок.

Стаття 1298. Строк видачі свідоцтва про право на спадщину

1.  Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

2. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.

Положення абзацу першого цієї частини застосовується також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.

3. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, що прийняли спадщину, строком не обмежена. Воно може бути отримане спадкоємцями в будь-який час.

Як правило, воно видається після закінчення шести місяців від дня відкриття спадщини.

Цей строк встановлюється для того, щоб забезпечити можливість спадкоємцям прийняти спадщину, забезпечити інтереси кредиторів, вияснити склад спадкового майна, тощо.

Умовою дострокової видачі свідоцтва про право на спадщину є відсутність даних про інших спадкоємців, крім тих осіб, що заявили про видачу свідоцтва. В цих випадках нотаріусу подаються документи, що підтверджують цю обставину.

У разі переходу спадкового майна до осіб, для яких право успадкування виникає лише в разі неприйняття спадщини іншими спадкоємцями (ст.ст. 1268-1269 ЦК), або переходу права на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК), свідоцтво про право на спадщину видається не раніше шести місяців від дня відкриття спадщини.

Особиста явка спадкоємців для отримання свідоцтва не обов'язкова. Воно може бути отримане представником спадкоємця за дорученням або на прохання спадкоємця вислане поштою.

При наявності відомостей про зачату, але ще не народжену дитину, що буде спадкоємцем, свідоцтво про право на спадщину не може бути видане до народження дитини, оскільки і їй має бути виділена частка в спадковому майні. Якщо ж зачата дитина не народиться або народиться мертвою, її частка в спадковому майні підлягає розділу на загальних підставах. Це правило стосується як спадкування за заповітом, так і за законом.

До закінчення строку на прийняття спадщини, нотаріус може видати дозвіл на видачу зі спадкового майна грошових сум на покриття певних витрат. По-перше, це можуть бути витрати на догляд за спадкодавцем під час хвороби, а також на його поховання.

Розпорядження про видачу грошей на поховання нотаріус може зробити до поховання спадкодавця на підставі свідоцтва про смерть і заяви заінтересованої особи. Після поховання таке розпорядження видається нотаріусом після подання заінтересованою особою вірогідних документів (рахунки кладовищ, крематоріїв, рішення суду, довідки лікувальних закладів тощо).

По-друге, це витрати на утримання осіб, які знаходилися на утриманні спадкодавця. Ці виплати зараховуються в ту частку спадщини, яка належить цьому утриманцеві. По-третє, це можуть бути витрати про задоволення претензій осіб, які працювали на спадкоємця чи відшкодування заподіяної спадкодавцем шкоди.

По-четверте, це витрати на охорону спадкового майна і управління ним, а також витрати, пов'язані з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

По-п'яте, за заявою громадської організації за місцем останньої роботи чи проживання спадкодавця, а також родичів або інших близьких осіб померлого, у якого не залишилося спадкоємців, про встановлення йому надгробка нотаріус у разі наявності грошового вкладу на ім'я померлого дає розпорядження банківській установі про переказ підприємству чи організації, що встановлює надгробок, вартості цього надгробка.

Стаття 1299. Державна реєстрація права на спадщину

1.  Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу).

2.  Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Свідоцтво про право на спадщину підтверджує той факт, що до спадкоємців перейшли всі права та обов'язки спадкодавця.

Але право спадкування, не оформлене у нотаріуса, не може бути повною мірою здійснене, якщо майно знаходиться в інших осіб чи підлягає обов'язковій державній реєстрації, бо зміна власника цього майна неможлива без перереєстрації права власності.

Тому свідоцтво про право на спадщину є обов'язковим для одержання вкладу в ощадному банку, а також коли об'єктом спадкування є будинок, квартира, дача, земля, гараж, автотранспортні засоби та інше майно, що підлягає обов'язковій державній реєстрації.

Документи, що підтверджують право власності громадян на нерухоме майно, вважаються такими лише за наявності відмітки реєструючого органу або реєстраційного посвідчення, що є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа.

Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна покладається на державні комунальні підприємства — БТІ та РОН (Бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості). Така реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна є обов'язковою для всіх власників, незалежно від форми власності.

Реєстрації підлягають тільки ті об'єкти, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому законом порядку.

Стосовно успадкованих квартир документом, який підтверджує право власності спадкоємця, буде свідоцтво про право на спадщину за законом чи заповітом з відміткою БТІ та РОН про реєстрацію зазначеного нерухомого майна.

Стаття 1300. Внесення змін досвідоцтва про право на спадщину

1. За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

2.  На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

Читайте также:  Приватні виконавці – як працюють, скільки стоять їх послуги?

3. У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Стаття передбачає можливі випадки зміни свідоцтва про право на спадщину. Нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва, якщо є згода спадкоємців, які прийняли спадщину, та цього потребують обставини справи.

Наприклад, спадкоємець із якихось причин пропустив шестимісячний строк для прийняття спадщини. У такому випадку за згодою всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину своєчасно, він може бути включений до свідоцтва про право на спадщину.

Уявляється, що така згода має бути викладена в письмовій формі та подана нотаріусу. Справжність підписів спадкоємців, які дали згоду на включення у свідоцтво спадкоємця, який пропустив строк на прийняття спадщини, повинна бути нотаріально засвідчена.

Якщо такої згоди спадкоємці не дають, то спадкоємець, який не вклався у строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду з заявою в порядку позовного провадження про продовження строку.

Суд вправі внести відповідні зміни до свідоцтва про право на спадщину, але тільки за позовом зацікавленої особи. Зміни свідоцтва про право на спадщину в судовому порядку буде мати місце тоді, коли згода спадкоємців на змінення свідоцтва відсутня, а також існують інші обставини, що позбавляють внести такі зміни в нотаріальному порядку.

Зокрема, розглядаючи питання про поновлення строку на прийняття спадщини, суд розглядає вимогу позивача про його частку в спадщині.

Якщо суд знайде причини пропуску строку поважними і задовольнить позов, а спадкове майно вже було прийняте іншими спадкоємцями, то спадкоємець, який пропустив строк, одержить лише те з належного йому майна, що збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

У деяких випадках можлива видача додаткового свідоцтва про право на спадщину. Така необхідність виникає, коли спадкоємці одержали свідоцтво на певну частину майна. Тоді вони мають право одержати свідоцтва на інше майно, не зазначене у виданому свідоцтві. Наприклад, було видано свідоцтво на автомобіль, а після цього надійшло повідомлення про наявність вкладу.

У такому разі спадкоємці можуть одержати додаткове свідоцтво. Якщо ж з'являться спадкоємці, яких не було вписано у видане раніше свідоцтво, то вони можуть одержати свідоцтво про право на спадщину на додаткове майно.

Але якщо такі спадкоємці не прийняли спадщину своєчасно, то на внесення їх у додаткове свідоцтво повинна бути згода всіх спадкоємців, які прийняли спадщину.

В якому порядку б не відбувалося внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, чи в нотаріальному чи в судовому, за результатами таких змін нотаріусом видається нове свідоцтво про право на спадщину. Тобто отримавши відповідне рішення суду про внесення змін до свідоцтва, нотаріус на підставі нього видає спадкоємцеві нове, яке і буде правовстановлюючим документом.

Стаття 1301. Визнання недійснимсвідоцтва про право на спадщину

1. Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним тільки в судовому порядку за позовом зацікавленої особи. Так, наприклад, видача свідоцтва про право на спадщину за заповітом має деякі особливості.

Видаючи таке свідоцтво, нотаріус повинен перевірити, чи правильно складений і посвідчений заповіт, чи відповідає він вимогам закону.

Крім того, треба з'ясувати, чи не скасовано заповіт, про що необхідна відмітка нотаріуса.

Видаючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом, нотаріус зобов'язаний перевірити наявність спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Такими особами є неповнолітні чи непрацездатні діти, непрацездатні дружина, батьки та утриманці, які незалежно від змісту заповіту успадковують не менш як половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкоємства за законом.

Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, який є недійсним, також буде визнано недійсним.

Крім того обставинами, що в подальшому можуть слугувати для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, є підстави усунення від спадкування, які, наприклад, будуть встановлені після видачі свідоцтва про право на спадщину.

Хто з родичів може претендувати на майно спадкодавця?

Доброго вам дня. Мене цікавить розподіл майна. Ситуація ось у чому. Є людина, яка вмирає і залишає спадок і заповіт до нього. Хто ще може з родичів претендувати на це майно?

Сервісом Bitlex було розглянуто Ваше звернення і повідомляється таке.

Відповідно до положень Цивільного кодексу України спадкування — це перехід прав та обов'язків від померлої фізичної особи до інших осіб. Сукупність прав і обов'язків називають спадщиною, померлу особу — спадкодавцем, а осіб, до яких переходить спадок, — спадкоємцями. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

  • Спадкування може бути двох видів:
  • 1) За заповітом;
  • 2) За законом.

При цьому, цивільне законодавство закріплює пріоритет заповіту над спадкуванням за законом. В силу статті 1 223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Заповіт — це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

У той же час слід зазначити, що заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них при спадкуванні за законом (обов'язкова частка). Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.

  1. Таким чином, якщо особою було складено заповіт, то в питанні успадкування будуть перш за все враховуватися особи, які в ньому вказані.
  2. А щодо спадкоємців за законом, то якщо особа не склала заповіт або якщо частина спадщини не охоплена заповітом, буде відбуватися спадкування за законом. Законодавство передбачає кілька черг спадкоємців за законом:
  3. 1) діти спадкодавця, у тому числі ті, які зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки;
  4. 2) рідні брати та сестри спадкодавця, його бабуся, дідусь як з боку батька, так і з боку матері;
  5. 3) рідні дядько та тітка спадкодавця;
  6. 4) особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як 5 років до часу відкриття спадщини;

5) інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення (ступінь споріднення визначається числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця, при цьому народження спадкодавця в це число не входить) включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Також в 5 чергу включаються утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.

Отже, згідно з описаною Вами ситуацією, спадкоємцями після відкриття спадщини будуть особи, зазначені в заповіті, а у випадках, описаних вище, — спадкоємці за законом, які стосуються відповідної черги.

Спадкування за новим Цивільним кодексом України

Спадкове право являє собою сукупність правових норм, що встановлюють порядок переходу прав та обов’язків померлої особи (спадкодавця) за правом спадкування до однієї або кількох осіб (спадкоємців).

Зі смертю людина перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов’язків, переживає її.

Вони мовби відкриваються, готові перейти під вольовий диктат іншої особи.

Спадкування – це перехід майнових і окремих особистих немайнових прав та обов’язків спадкодавця до його спадкоємців. Сукупність цих прав та обов’язків і є спадщиною. До складу спадщини не входять деякі особисті немайнові права спадкодавця, зокрема, право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами.

Якщо особі було завдано каліцтво або інше ушкодження здоров’я і вона після цього через деякий час померла, право на надання відшкодування шкоди припиняється, оскільки нікому іншому воно належати не може. В той же час, якщо за життя потерпілого шкода, викликана ушкодженням його здоров’я, не була відшкодована, право вимоги виплати невиплачених спадкодавцю сум входить до складу спадщини.

Не входить до складу спадщини також право на аліменти, пенсію, допомогу та інші соціальні виплати, а також права та обов’язки спадкодавця як боржника та кредитора, якщо вони нерозривно пов’язані з його особою і відповідно до статті 608 Цивільного кодексу України припиняються у зв’язку з його смертю.

Спадкодавцем може бути лише фізична особа (громадянин України, іноземний громадянин або особа без громадянства). Перехід прав та обов’язків юридичної особи у разі припинення її діяльності регулюється іншими нормами законодавства, які не є нормами спадкового права.

Спадкоємцями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, а також держава та інші суб’єкти публічного права. У фізичних осіб є перевага перед іншими суб’єктами: вони можуть спадкувати як за законом, так і за заповітом. Юридичні особи, держава, інші суб’єкти публічного права можуть спадкувати тільки за наявності прямої вказівки про це у заповіті.

Можливість бути закликаним до спадкування не залежить від громадянства фізичної особи і від стану її дієздатності: право спадкування мають також особи, визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або слабоумства, особи з обмеженою цивільною дієздатністю, а також особи, що перебувають у місцях позбавлення волі. Однак необхідною умовою спадкування для фізичної особи є те, що вона повинна бути живою на момент відкриття спадщини. Закон захищає права дітей, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після його смерті (тобто після відкриття спадщини), включаючи їх до кола спадкоємців.

Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, особи, які умисно перешкоджали спадкодавцю скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківства і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини, а також батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Чинне цивільне законодавство передбачає, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Якщо фізична особа склала заповіт, таким чином розпорядившись своєю власністю на випадок смерті, і не скасувала його, то у разі її смерті спадкування здійснюється за заповітом, який є останньою волею спадкодавця.

Спадкування за заповітом поставлене, серед видів спадкування, на перше місце відповідно до домінанти пріоритетності волі особи.

Це підтверджується статтею 1223 ЦК України, яка залишає право на спадкування спадкоємцям за законом лише за відсутності заповіту або повного чи часткового визнання заповіту недійсним, неприйняття (відмови) спадщини спадкоємцем за заповітом, усунення від права на спадкування спадкоємця за заповітом, неохоплення заповітом усієї спадщини. Таким чином, спадкування за законом має місце, коли й оскільки воно не змінене заповітом.

Підстава спадкування як за законом, так і за заповітом не може бути предметом угоди.

При спадкуванні за законом порядок і умови переходу прав і обов’язків спадкодавця зазначені у Цивільному кодексі України: майно спадкодавця поділяється у рівних частках між особами, перерахованими у законі і закликаними до спадкування, у відповідності із установленою черговістю.

Читайте также:  Заява на звільнення (зразок)

У випадках, коли підставою до спадкування є заповіт, призначення спадкоємців, розподіл прав і обов’язків між спадкоємцями, залежать виключно від волі заповідача згідно з діючим в українському спадковому праві принципом свободи заповіту.

Право на спадкування виникає в день відкриття спадщини, тобто в день смерті особи або в день, з якого вона оголошується померлою.

Змістом права на спадкування є певні можливості, якими може скористатися особа, у якої виникло це право.

Серед них – право прийняти спадщину, відмовитися від неї взагалі чи на користь іншої особи, не проявляти щодо неї жодного інтересу, тобто не вчиняти ніяких юридично значимих дій щодо прийняття чи відмови від спадщини.

Як зазначалося вище, право на спадкування виникає насамперед у спадкоємців за заповітом. В окремих випадках воно може одночасно виникнути й у спадкоємців за законом.

Це може мати місце у разі складення заповіту лише щодо частини спадщини або у разі, коли хтось із спадкоємців за заповітом усунений від права на спадкування або відмовився від спадщини чи не прийняв її, якщо йому була визначена заповітом певна частина спадщини.

Право на спадкування у спадкоємців за законом може виникнути тільки у разі відсутності цього права у спадкоємців за заповітом.

При спадкуванні за законом майно переходить до зазначених у законі спадкоємців відповідно до встановленої черговості. Підставами закликання до спадкування за законом можуть бути шлюбні відносини, родинні чи сімейні стосунки, усиновлення, знаходження на утриманні спадкодавця не менше п’яти років до його смерті. Розширення кола осіб, що закликаються до спадкування за законом, неможливе.

Слід зазначити, що цивільне законодавство встановлює п’ять черг спадкоємців за законом. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі і народжені після його смерті, батьки померлого, той з подружжя, який його пережив.

До другої черги спадкоємців за законом законодавець відносить рідних братів та сестер спадкодавця, його бабу та діда як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Особи, які проживали із спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до відкриття спадщини, віднесені до спадкоємців, які мають право на спадкування у четверту чергу.

У п’яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї, а також інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно. Онуки (правнуки), прабаба, прадід, племінники спадкодавця не включаються до складу жодної з черг спадкоємців за законом.

Але з цього не можна зробити висновок, що вони не закликаються до спадкування ні за яких обставин. Вищезазначені особи є спадкоємцями за законом, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того родича, який був би спадкоємцем. Вони спадкують ту частку, яка б йому належала, якби він був живий. Таке спадкування є спадкуванням по праву представлення.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у випадку відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення таких спадкоємців від спадкування, неприйняття усіма спадкоємцями попередньої черги спадщини або відмови від її прийняття шляхом подачі відповідної заяви про відмову нотаріусу за місцем відкриття спадщини.

Однак законодавець надає можливість зміни черговості одержання права на спадкування шляхом укладення та нотаріального посвідчення договору між заінтересованими спадкоємцями.

Такий договір має бути укладений після відкриття спадщини і не повинен порушувати прав спадкоємця, який не бере в ньому участі, та спадкоємців, які мають право на обов’язкову частку спадщини.

До таких спадкоємців належать: малолітні, неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатні батьки спадкодавця, непрацездатний чоловік (дружина), що пережив померлого.

Реалізація права на спадкування спадкоємцем, закликаним до спадкування, здійснюється шляхом прийняття ним спадщини з подачею до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття в шестимісячний строк, який починається з часу відкриття спадщини.

Вчинення таких дій не вимагається, якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і протягом шестимісячного терміну, встановленого для прийняття спадщини, не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо ними не подана заява про відмову від прийняття спадщини, яка до того ж не була відкликана ними протягом строку, встановленого для її прийняття.

Прийняття спадщини повинно бути безумовним і беззастережним. Спадкоємець не може прийняти лише частину спадщини і відмовитись від іншої або висунути інші умови, на яких він приймає спадщину.

Як зазначалось вище, спадкоємець за законом чи за заповітом має право не тільки прийняти спадщину чи не прийняти її, але має також і право на відмову від прийняття спадщини. При цьому така відмова може бути як на користь іншого спадкоємця, так і безадресною.

Але в обох випадках відмова від прийняття спадщини має бути безумовною й беззастережною, поданою за місцем відкриття спадщини в строки, встановлені для прийняття спадщини.

Протягом цих строків за спадкоємцем, який подав заяву про відмову від спадщини, зберігається право на відкликання такої відмови.

Слід мати на увазі, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини можлива лише на користь іншого спадкоємця за заповітом. При безадресній відмові такого спадкоємця частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь одного або кількох спадкоємців за законом незалежно від черги. У разі безадресної відмови від прийняття спадщини одним із спадкоємців за законом із черги, яка закликана до спадкування, частка у спадщині, яку він мав прийняти, переходить до інших спадкоємців тієї ж черги порівну.

Законодавець визначає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцям із часу її відкриття. Юридичним оформленням права на спадщину є видача нотаріусом за місцем відкриття спадщини спадкоємцям, які прийняли спадщину, свідоцтва про права на спадщину.

При видачі такого свідоцтва нотаріус зобов’язаний встановити факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за заповітом або за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, склад спадкового майна, на яке видається це свідоцтво, та перевірити факт належності такого майна спадкодавцю, наявність претензій кредиторів. На підтвердження цих обставин спадкоємцями повинні бути подані нотаріусу відповідні документи.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному спадкоємцю окремо з визначенням його частки в спадковому майні.

Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, як і прийняли спадщину, строком не обмежена.

Отримання такого свідоцтва є правом спадкоємця, яке він може реалізувати у будь-який час по закінченні строку, встановленого для прийняття спадщини.

  • Директор Департаменту у справах цивільного стану громадян та нотаріату
  • Міністерства юстиції України Людмила Миколаївна Павлова

Чи можуть спадкоємці самостійно поділити спадщину між собою?

При вирішенні питання про поділ майна серед спадкоємців перш за все слід зазначити, що спадкування буває двох видів: за заповітом та за законом. Тобто, якщо померла особа не залишила особистого розпорядження щодо передачі свого майна у випадку смерті (заповіту), то перехід прав та обов’язків (спадщини) від особи яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців) здійснюється відповідно до черговості, встановленою Цивільним кодексом України.

Також слід пам’ятати, що право на обов’язкову частку мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Окремої уваги потребує визначення майна, яке входить до спадкової маси з урахуванням норм Сімейного кодексу України. Так, відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

При цьому вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (не залежно від того за ким зареєстровано право власності).

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Крім того, відповідно до статті 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення норм закону, які регулюють право спільної сумісної власності подружжя. Тобто, особам, які проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу (проживають у «цивільному шлюбі»), на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Згідно положень цивільного законодавства, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, якщо, наприклад, за час шлюбу подружжям було куплено будинок, який зареєстровано на чоловіка, то у разі смерті одного із них до складу спадщини буде входити лише ½ частина будинку (не залежно від того хто помер).

Проте, якщо з одним об’єктом нерухомості біль-менш зрозуміло, то у разі якщо до спадкової маси входять декілька об’єктів нерухомості (квартири, будинки, земельні ділянки) та/або декілька автомобілів, при цьому кожен з цих об’єктів має різку характеристику (розмір, місце розташування, ціну тощо) то може виникнути ситуація, коли кожному із спадкоємців належатиме часта кожного окремого об’єкта (наприклад, 1/3 квартири, 1/3 будинку, 1/3 автомобіля тощо). Така ситуація унеможливлює самостійне користування та розпоряджання спадкоємцями майном, отриманим ними у спадок.

Саме тому, важливим є право спадкоємців на укладення між собою договору про поділ спадщини.

Книга шоста Цивільного кодексу України (Спадкове право) не містить прямої вказівки на те, що спадкоємці можуть укласти між собою договір про поділ спадщини, але право на укладення такого договору надається іншими нормами цивільного законодавства України.

Так, статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Крім того, право на укладення такого договору узгоджується з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який у Листі № 24-753/0/4-13

Ссылка на основную публикацию