Коли шлюбний договір подружжя може бути визнаний недійсним?

Одним з різновидів сімейних договорів є договір між подружжям. Зокрема, шлюбний договір. Вперше інститут шлюбного договору був введений в сімейне законодавство України ще в 1992 році. Сьогодні ж шлюбний договір втратив деяку екзотичність і поступово проникає в реалії повсякденного життя.

Коли шлюбний договір подружжя може бути визнаний недійсним?Поняття шлюбного договору в Україні

Подружжя має право укладати між собою будь-які види договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч.1 ст. 64 Сімейного кодексу України). Крім цивільно-правових договорів (купівля-продаж, дарування і т.д.) подружжя може укладати і інші договори, для яких подружній статус або статус молодят є обов’язковим.

Хто може укласти шлюбний договір?

Право на укладення шлюбного договору мають виключно особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також особи, які вже перебувають у законному шлюбі (ч.1 ст. 92 Сімейного кодексу України). Якщо в шлюб вступає неповнолітня особа, яка виявила бажання укласти шлюбний договір, то така особа повинна мати письмову згоду її батьків або піклувальника, засвідчену нотаріусом.

Виходячи з зазначених вище положень можна зробити висновок, що особи, які проживають в цивільному шлюбі, укласти такий договір не можуть. Але вони можуть укласти, наприклад, договір про визначення правового режиму майна.

Початок і строк дії шлюбного договору

Якщо шлюбний договір був укладений до реєстрації шлюбу, то він набирає чинності в день реєстрації шлюбу. У разі укладення шлюбного договору між подружжям – в день нотаріального посвідчення (ст. 95 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Сімейного кодексу України, в шлюбному договорі може бути встановлено загальний строк його дії, а також строки дії окремих прав і обов’язків. Сторони можуть, наприклад, передбачити, що правовий режим майна, котрий встановлений сторонами в шлюбному договорі, буде діяти протягом перших п’яти років після укладення шлюбу і т.д.

Також, в шлюбному договорі може бути встановлена чинність договору або окремих його умов і після припинення шлюбу. Наприклад, сторони можуть домовитися, що в разі розірвання шлюбу протягом одного року одна зі сторін буде надавати матеріальне утримання іншій.

Зміст шлюбного договору

Згідно ч. 1 ст. 93 Сімейного кодексу України (далі СК України), шлюбним договором регулюються:

  • майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки;
  • майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

Дана стаття передбачає, що не можна зобов’язати подружжя кохати один одного, зберігати подружню вірність, не зловживати алкогольними напоями і т.д.

Умови шлюбного договору не можуть

  • зменшувати обсяг прав дитини, встановлених СК України, а також ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище;
  • передавати у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Нерідко сторони хочуть включити в договір умови щодо імені майбутньої дитини, його віросповідання, місця проживання і т.д. Не викликає сумнівів, що такі умови шлюбного договору суперечать чинному законодавству України.

Слід зазначити, що особисті немайнові відносини подружжя, і між подружжям і дітьми, такий документ регулювати не може, інакше відповідні положення шлюбного договору будуть недійсними.

Умовно правовідносини, що регулюються шлюбним договором, можна поділити на такі групи

1. Умови, що змінюють передбачений законом правовий режим майна подружжя (ст. 97 СК України):

  • в шлюбному договорі може бути визначене майно, яке дружина/чоловік передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;
  • сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте за час шлюбу, положень про спільну сумісну власність і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;
  • в шлюбному договорі подружжя може визначити, що певне майно, що належить як одному з них, так і обом, буде передано для забезпечення потреб їхніх дітей, або інших осіб. Наприклад, скрипка, що належить на праві власності одному з подружжя, може бути передана для забезпечення потреб дитини подружжя;
  • в шлюбному договорі сторони можуть визначити порядок поділу майна при розлученні;
  • сторони можуть включити в договір будь-які умови щодо визначення режиму майна, що не суперечать моральним засадам суспільства.

2. Умови про порядок користування подружнім майном (ст. 98 СК України)

  • в зв’язку з укладенням шлюбу один із подружжя вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у шлюбному договорі можуть домовитися про порядок користування ним і про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компенсації або ж без неї. Так, в договорі може бути зазначено, що дружина/чоловік – не власник, покине житлове приміщення без отримання натомість компенсації. Або в договорі, навпаки, може бути обумовлено право одного з подружжя на отримання у власність іншого майна або грошей, а також право на отримання будь-якого іншого майна в користування;
  • подружня пара може домовитися про проживання у житловому приміщенні, яке належить одному з них, чи є їхньою спільною власністю, їхніх родичів.

3. Умови про взаємне утримання подружжя (ст. 99 СК України)

  • кошти на утримання одного з подружжя іншим, незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором;
  • умови, розмір та строки виплати аліментів, у разі невиконання одним із подружжя свого обов’язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса;
  • шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв’язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.

Слід звернути увагу, що умови, вже укладеного договору, за взаємною згодою подружжя можуть бути змінені. Угода про зміну шлюбного договору, як і сам договір, нотаріально посвідчується (стаття 100 СК України). Так само, згідно зі ст. ст. 101, 102 і 103 СК сторони можуть відмовитися від шлюбного договору, договір може бути розірваний або визнаний судом недійсним.

Особи, що вступають в шлюб, часто задаються питанням не виступить шлюбний договір фактором, через який погіршаться відносини між парою? Чи можна вважати, що укладення такого договору автоматично передбачає, що шлюб незабаром буде зруйнований? Дане питання не стільки правове, скільки морально-етичне.

Єдиної вірної відповіді не існує, відповідь на ці питання цілком залежить від осіб, що вступають у шлюб, від їх світогляду. Цілком можливо, що спочатку здається, що мета укладення шлюбного договору надто приземлена і меркантильна.

Однак варто пам’ятати, що пропонуючи укласти шлюбний договір, Ви зовсім не висловлюєте свою недовіру своєму обранцеві або обраниці, а піклуєтеся про Ваш спільне майбутнє і про матеріальне благополуччя дітей.

Визнання шлюбу недійсним

Перебування у зареєстрованих шлюбних відносинах передбачає наслідки, пов'язані з майновими правами, обов'язками з утримання, спадковими правами. Для захисту прав подружжя Сімейним кодексом (СК) України передбачені норми, що регламентують майнові та інші питання шлюбних відносин, у тому числі і умови їх укладання.

Санкція за порушення сімейного законодавства – визнання шлюбу недійсним в Україні. Причини, порядок і наслідки недійсності шлюбу розглянемо у нашій статті.

Причини визнання шлюбу недійсним

СК України чітко регламентовані підстави для визнання шлюбу недійсним.

Законодавством визначено такі варіанти визнання шлюбу недійсним:

  • абсолютно недійсний;
  • визнаний недійсним судом автоматично;
  • визнається судом недійсним при наданні зацікавленою особою доказів для невизнання такого сімейного союзу.

До першої категорії (абсолютно недійсних) належать шлюби між особами (ст. 39 СКУ), які:

  1. Знаходяться у близькоспорідненому зв'язку. До таких осіб належать також і єдинокровні брати, і сестри.
  2. Визнано недієздатними.
  3. Знаходяться в іншому зареєстрованому шлюбі при укладанні шлюбного союзу.

Підстави для автоматичного визнання шлюбу недійсним розглянуті у ст. 40 СКУ. Основні причини:

  • відсутність вільного і усвідомленого волевиявлення особи, яка вступає до шлюбного союзу;
  • реєстрація шлюбу без реального наміру створити сім'ю – фіктивність.

Оскаржити реєстрацію шлюбних відносин і визнати шлюб недійсним можливо через судову інстанцію за наявності підстав, викладених у ст. 41 СК:

  1. При реєстрації сімейного союзу один із подружжя приховав інформацію про захворювання, що становить небезпеку для другого з подружжя або може вплинути на здоров'я їх потомства.
  2. Шлюбний союз був укладений між двоюрідними братом і сестрою, племінниками або між іншими родичами непрямого ступеня споріднення.
  3. Один з подружжя не досяг віку, за якого можливі шлюбні відносини, або не мав право на укладення шлюбу з інших причин.
  4. Подружжя є усиновлювачами або усиновленими, і не оформили документи про анулювання усиновлення.

Рішення суду про недійсність шлюбу під час його оскарження залежить від можливості позивачем довести факт порушення його прав, інтересів на судовому засіданні. При визнанні судом шлюбу недійсним враховується тривалість шлюбних відносин, характер взаємин, наявність дітей у союзі.

Позасудовий порядок визнання шлюбу недійсним

У разі укладення абсолютно недійсного шлюбу для його розірвання не потрібно буде звертатися до суду з позовною заявою. Достатньо подати заяву до держоргану РАЦС із проханням визнати шлюб недійсним, після чого буде зроблений відповідний запис у реєстраційній книзі.

До заяви необхідно додати копії:

  • паспорту;
  • свідоцтва про шлюб, який визнається недійсним;
  • рішення органу правосуддя про визнання особи недієздатною (за необхідності підтвердження даного факту);
  • документів, що підтверджують близьку кровну спорідненість подружжя (за необхідності);
  • виписки, довідки та інші документи, що підтверджують знаходження чоловіка в іншому зареєстрованому союзі.

Держорган РАЦС анулює актовий запис незалежно від того, чи розірваний шлюб, а також у разі смерті одного з подружжя. Якщо до внесення запису про анулювання недійсного шлюбу попередній зареєстрований шлюб розірвано, другий союз не потрібно буде визнавати недійсним.

Визнання шлюбу недійсним у судовому порядку

Для визнання союзу недійсним у судовому порядку необхідно звернутися з позовом до суду. Ст. 42 СКУ визначено такі категорії осіб, які можуть звернутися:

  1. Чоловік або дружина, що знаходяться у такому шлюбі.
  2. Батьки подружжя, сімейний союз яких може бути визнаний недійсним.
  3. Опікун, піклувальник неповнолітнього або обмежено дієздатної особи.
  4. Прокуратура.
  5. Орган опіки та піклування.

Доказова база для визнання судом шлюбу недійсним через відсутність вільного волевиявлення особи – підтвердження, що особа в момент реєстрації шлюбу не могла повністю усвідомлювати значення того, що відбувається в силу:

  • тяжкого психічного розладу, викликаного суб'єктивними, об'єктивними причинами;
  • знаходження в залежному, пригнобленому становищі, під тиском третіх осіб;
  • психічного або фізичного насильства;
  • алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Друга причина автоматичного визнання сімейного союзу недійсним – фіктивність відносин. Для підтвердження даного факту необхідно довести відсутність дійсних намірів створити сім'ю.

При розгляді справ суд враховує:

  1. Факт спільного проживання подружжя.
  2. Тривалість, характер відносин.
  3. Ведення спільного господарства.
  4. Придбання загального майна.
  5. Наявність спільних дітей.
  6. Спільний відпочинок й інші обставини.

За умови неможливості підтвердження фіктивності шлюбу сімейний союз не може бути визнаний недійсним.

При визнанні шлюбу недійсним у суді, у першу чергу, беруться до уваги інтереси подружжя, характер їх взаємин. У другу чергу, враховуються інші фактори – не досягнення шлюбного віку, приховування захворювання чи шлюбного союзу між не близькими родичами, усиновлювачами та усиновленими.

Наслідки визнання шлюбу недійсним

Основні наслідки визнання недійсності шлюбу в Україні – застосування санкцій відносно особи, яка свідомо і навмисне здійснювала незаконні дії. Правовими наслідками визнання сімейного союзу недійсним є (ст. 45 СК України):

  • анулювання всіх прав, обов'язків, що виникають у процесі шлюбу (з моменту його укладення);
  • статус майна, набутого подружжям, регулюється цивільним законодавством, а не сімейним, і належить чоловіку і дружині на праві часткової спільної власності (при розподілі такого майна враховується частка, внесена для його придбання кожним з подружжя);
  • сума аліментів, яка виплачувалася одному з подружжя, має бути повернута – особа не мала правових підстав для їх отримання;
  • особа має звільнити житлове приміщення, де проживала до визнання сімейного союзу недійсним;
  • зміна прізвища, здійснена у недійсному шлюбі, вважається зміненою без достатніх правових підстав.
Читайте также:  Скільки коштує розділ майна подружжя при розлученні в 2018 році?

Винятки, коли одружені мають право на розподіл спільно нажитого майна порівну, отримання аліментних виплат – якщо один із подружжя діяв добропорядно, не знав про вступ до недійсного шлюбу, з інших причин. У такому випадку наслідки визнання шлюбу недійсним будуть аналогічними розірванню законного офіційного шлюбу.

При визнанні шлюбу недійсним усі наслідки поширюються тільки на подружжя. По відношенню до дітей, народжених у таких шлюбах, діє правовий режим: вважається, що вони народилися у законному шлюбі.

Шлюбний договір (контракт): поняття та ознаки – Освіта.UA

  • Напечатать
  • Спросить
  • Отправить другу
  • Подписаться на новости

Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон держави або шлюбний договір (контракт).

У ньому може визначатися статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі розлучення. В державах де «сім’ї загального права» роль шлюбного договору відіграє інститут довірної власності (траст).

Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного договору. Зазвичай для нього обов’язковою є присутність обох сторін і нотаріальне посвідченя їхніх підписів (ст.

1410 Цивільного зводу Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст. 1294 Цивільного кодексу Франції).

У державах, де відсутній легальний режим майна, подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт.

Право на укладення шлюбного договору

Ст.92 СК України розкриває положення ст.9 СК щодо договірного регулювання сімейних відносин. Ідея договірного регулювання майнових відносин між подружжям визрівала давно, хоча громадська думка загалом не сприймала її. Водночас, беззастережне правило ст. 22 КпШС — «майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю» — не влаштовувало багатьох.

У 1992 р. Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 р. було доповнено ст. 271 «Право подружжя на укладення шлюбного контракту». Однак ця ст. не вирішила проблеми, а лише розпочала вирішення її, водночас вона була неоднозначно витлумачена, що стало додатковою перепоною на шляху її застосування.

Порядок укладення шлюбного контракту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993 р. за № 457, остаточно заплутав ситуацію.

Глава «Шлюбний договір» нового СК України забезпечує набагато повніше і точніше правове регулювання. Відбулася й українізація правничої термінології: «договір», а не «контракт».

Право на укладення шлюбного договору у ст. 92 СК надано не лише нареченим, а й тим, хто уже давно перебуває у шлюбі.

Якщо шлюб реєструється з неповнолітньою особою (від 14 до 18 р.), на укладення з нею шлюбного договору потрібна згода батьків або піклувальника. Батьки, піклувальник можуть протестувати як проти шлюбного договору взагалі, так і проти його умов. Відмова батьків чи піклувальника дати згоду на укладення шлюбного договору може бути оскаржена до суду.

Зміст та форма шлюбного договору

Шлюбним договором регулюються майнові відносини (права та обов’язки) і тільки майнові між подружжям, або між тими, хто вже давно перебуває у шлюбі, визначаються їхні майнові права та обов’язки.

Шлюбний договір може надавати відповідні майнові права не лише дружині чи чоловікові, а й їхнім дітям та ін. родичам. Тобто шлюбний договір може мати елементи договору на користь третьої особи.

У ч. 4 ст. 93 СК заборонені лише такі умови шлюбного договору, які ставили б одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище. Отже, умови цього договору можуть погіршити становище одного з подружжя, порівняно з тим, що є у законі, але тільки до певної межі.

У шлюбний договір не можуть бути включені умови, які суперечать правам дитини. Може бути визначене передання дитині у користування житлового приміщення, ін. майна, та розмір і порядок стягнення аліментів.

У шлюбному договорі той, з ким проживає дитина, не може відмовитися від права на примусове стягнення аліментів на неї.

Порядок укладення шлюбного контракту передбачив можливість передачі за цим договором права власності на нерухомість. Якщо, наприклад, чоловік бажає подарувати дружині жилий будинок, це має бути оформлене договором дарування і не може бути однією з умов шлюбного договору.

Оскільки шлюбний договір є актом вільного волевиявлення, сторони можуть включити до нього інші умови майнового характеру, які не суперечать загальним засадам регулювання сімейних відносин, що визначені у ст. 7 СК.

Незважаючи на певні психологічні, емоційні застереження, шлюбний договір виконує важливу виховну, дисциплінуючу функцію, а тому розширення практики його укладення заслуговує на підтримку.

Якщо, наприклад, у договорі зазначено, що у разі зловживання алкоголем чи небажання брати участь у веденні домашнього господарства чоловік буде позбавлений права на проживання в помешканні дружини, така неприємна перспектива стимулюватиме його до належної поведінки в сім’ї.

Що ж до форми шлюбного договору, закон вимагає письмової форми посвідченої нотаріусом. Жодна інша службова чи посадова особа посвідчити такий договір в Україні не може. Правда, слід мати на увазі, що такі жорсткі умови шлюбного договору чоловік може не прийняти, відмовившись взагалі від шлюбу.

Ст. 94 СК не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору. У цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню ст. 220 Цивільного кодексу України.

Початок та строки дії шлюбного договору

Момент укладення шлюбного договору і початок його дії можуть не співпадати. Договір укладений до реєстрації шлюбу, набирає чинності у день реєстрації громадського стану подружжя, укладений подружжям, набирає чинності у день його нотаріального посвідчення. Не виключено, що початок дії шлюбного договору або частини його умов сторони можуть пов’язати із відкладальною обставиною.

Відкладальною обставиною є та, щодо якої наперед невідомо, настане вона чи ні. До настання відкладальної обставини весь договір або його частини наче дрімають. Як тільки вона настане, права та обов'язки за договором розпочинають свою дію в повному обсязі. Такою відкладальною умовою може бути розірвання шлюбу, окреме проживання тощо.

Іноді особливість шлюбного договору може полягати саме в тому, що його дія має розпочатися лише у разі розірвання шлюбу.

Як правило, сторони не визначають тривалості шлюбного договору, хоча можуть домовитися і про це. Сторони можуть визначити тривалість певного майнового права, наприклад, строк проживання у помешканні дружини чи чоловіка після розірвання шлюбу або строк чинності права на аліменти одного з них.

Шлюбний договір припиняється у разі смерті одного з подружжя. Та умова шлюбного договору, за якою надається дружині чи чоловікові право довічного проживання в помешканні (тобто особистий сервітут), накладає відповідний обов’язок на спадкоємця померлого.

Визначення у шлюбному договорі правового режиму

У шлюбному договорі може бути визначене майно, яке одна із сторін подружжя передає для використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна, подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу.

Основне призначення шлюбного договору дуже часто полягає у нівелюванні (скасуванні, пом’якшенні) положення статті 60 СК України, якою встановлене загальне правило: майно, набуте подружжям за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Згідно ч. 2 ст. 97 СК таке майно за домовленістю може вважатися спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них.

За допомогою шлюбного договору може бути знайдено справедливе вирішення проблеми поділу майна.

Таких рішень може бути кілька: вважати майно спільною частковою власністю, з визначенням для чоловіка, наприклад, 3/4, а для дружини — 1/4; вважати особистою власністю кожного те, що набуте за його доходи.

Сторони можуть домовитися про виплату дружині грошової компенсації без виникнення у неї права на майно, придбане за час шлюбу за доход чоловіка. Сторони можуть визначити наперед, яка частка у разі поділу належатиме кожному з них і яка реальна річ кому буде передана.

  • Кодекс надає можливість обумовити у шлюбному договорі, що у помешканні подружжя будуть проживати батьки одного з них чи дитина від попереднього шлюбу.
  • Сторони можуть включити до договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, його використання для задоволення інтересів подружжя, дітей, інших членів сім’ї.
  • Визначення у шлюбному договорі порядку користування житлом
  • Найбільш проблематичним при погіршенні подружніх стосунків є їхнє спільне проживання в одному помешканні.

За статтею 64 Житлового кодексу УРСР 1983 р. той, кого наймач вселив у помешкання як члена своєї сім’ї, зокрема дружина чи чоловік, має права на житло нарівні з наймачем, а тому «моя» квартира стає «нашою» без будь-яких застережень.

За статтею 156 ЖК члени сім’ї власника житлового будинку, квартири, які проживають разом з ним, користуються помешканням нарівні з власником, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування ним.

Розірвання шлюбу не припиняє право колишньої дружини чи колишнього чоловіка на подальше проживання в помешканні. Це правило, про яке багато людей не знає, призводить до того, що один із подружжя часто жалкує, що знехтував можливістю укладення шлюбного договору.

У шлюбному договорі може бути визначено порядок користування, підстави виселення не лише щодо помешкання, яке є приватною власністю одного з подружжя, а й щодо помешкання державного чи кооперативного житлового фонду (ч. 1 ст. 98 СК).

Сторони можуть домовитися про те, що з моменту поселення дружина чи чоловік не матиме самостійного права на житло і відповідно можуть бути виселені на вимогу наймача у будь-який час, а також про виплату тому, хто звільняє помешкання, грошової компенсації чи передачу іншого майна (ч. 2 ст. 98 СК України).

Визначення у шлюбному договорі права на утримання

Відповідно до ст. 75 СК право на утримання виникає у того з подружжя, хто є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги.

У шлюбному договорі право на утримання може бути передбачене і для того, хто є працездатним, а також право одного із подружжя на аліменти незалежно від його матеріального стану.

Водночас право на аліменти того, хто є працездатним, може бути обумовлене іншими додатковими обставинами: тривалістю спільного проживання, наявністю дітей, продовженням навчання тощо.

Якщо у шлюбному договорі визначено лише розмір аліментів, право на аліменти виникне за наявності загальних підстав, відповідно до ст. 75 СК.

Сторони можуть домовитися про припинення права на утримання, з виплатою грошової компенсації, тобто про виплату своєрідного грошового відступного.

У ст. 99 СК подані лише основні варіанти домовленості про утримання. Сторони можуть включити до шлюбного договору й інші умови.

Однак, у шлюбному договорі не може бути умови, за якою особа позбавляється того права на утримання, яке вона має за законом, або іншим чином порушуються її інтереси.

Тому умова договору, за якою, наприклад, дружина буде мати право на аліменти лише у разі перебування у шлюбі протягом не менше десяти років, не буде вважатися дійсною.

Отже, шлюбним договором не можна відібрати у дружини чи чоловіка того права на утримання, яке визначене законом, або змінити у гірший бік умови його виникнення чи здійснення.

Ст. 99 СК встановлює спрощену процедуру примусового виконання обов’язку по утриманню. Наділення нотаріуса правом вчинення виконавчого напису на шлюбному договорі підтверджує ту обставину, що нотаріус є органом захисту сімейних прав особи.

Зміна умов шлюбного договору

Оскільки шлюбний договір — це договір, він, як і інші договори, не може бути застрахований від зміни життєвих ситуацій, які можуть настати поза волею дружини чи чоловіка. Саме тому передбачена можливість внесення до шлюбного договору відповідних змін та доповнень.

Забороняється лише одностороння зміна умов шлюбного договору, тобто за волею лише однієї сторони. Зміна шлюбного договору може бути проведена за волею дружини та чоловіка у будь-який час. Якщо після розірвання шлюбу шлюбний договір не втратив чинності, він може бути змінений колишніми дружиною та чоловіком за спільним волевиявленням на загальних підставах.

Ст. 100 СК допускає можливість внесення змін до шлюбного договору на підставі рішення суду на вимогу одного з подружжя. Але це, всупереч позиції професора О. Дзери, не може вважатися односторонньою зміною умов договору.

Для забезпечення справедливості суду належить співставити, наскільки змінилася ситуація порівняно з тією, яка існувала на момент укладення шлюбного договору, проаналізувати вагомість нового інтересу позивача і на підставі такої аналітичної діяльності зробити висновок про відповідність змісту шлюбного договору цьому інтересу.

У свою чергу, позивачеві належить зібрати відповідні докази того, що якби такий інтерес існував на момент укладення шлюбного договору, він не підписав би його.

Положення ч. 3 ст. 100 СК є засобом охорони інтересів слабшої сторони, своєрідною противагою тому, хто сильніший, пересторогою від його спроб утвердження у шлюбному договорі свого диктату.

Читайте также:  Термін прийняття спадщини

Так, якщо у шлюбному договорі було зазначено, що частка дружини у майні, набутому за час шлюбу, становитиме 1/10, то згодом у разі її важкої хвороби чи інвалідності дитини, яка залишилася з нею, дружина мала би підставу для звернення до суду з позовом про збільшення цієї частки.

Право на відмову від шлюбного договору

Свобода договору, яка повною мірою стосується й шлюбного договору, дає можливість подружжю відмовитися від нього. Така відмова може бути подана і тими, шлюб між ким розірваний.

Законодавчою підставою для формулювання права на відмову від шлюбного договору була ст. про відмову від правочину, що вперше закріплена у ст. 214 Цивільного кодексу України. На думку професора О. В. Дзери, у цій ситуації мова мала би йти не про відмову від договору, а про його розірвання.

Але ж відмова від договору і розірвання договору — це різні правові категорії. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

Чинність шлюбного договору припиниться з моменту подання до нотаріуса такої заяви, а це означає, що певні матеріальні блага, які були уже за цим договором одержані, не підлягатимуть поверненню або грошовій компенсації.

Розірвання шлюбного договору

Розірвання шлюбного договору можливе тоді, коли жодна з його умов не може бути виконана ні у первісному, ні у зміненому вигляді.

До цього можуть призвести різні обставини, зокрема об’єктивна або суб’єктивна неможливість їх виконання.

Об’єктивна неможливість виконання може бути зумовлена, наприклад, знищенням майна, яке давало доходи, а суб’єктивна — каліцтвом, важкою хворобою, що виключає можливість вчинення одним із подружжя дій особистого характеру.

Право вимагати розірвання шлюбного договору надано одному з подружжя. Якщо дружина чи чоловік визнані недієздатними, відповідний позов може бути поданий опікуном або органом опіки та піклування. Позивач має довести, що підстава, яка викликала потребу розірвання шлюбного договору, має істотне значення. Шлюбний договір розривається за рішенням суду (ст.102).

Визнання шлюбного договору недійсним

За рішенням суду шлюбний договір може бути визнаний недійсним з багатьох підстав, встановлених Цивільним кодексом України, а саме:

  • якщо його зміст не відповідає вимогам закону (зокрема, якщо в ньому позбавлено права на аліменти дитину або того з подружжя, хто є непрацездатним, чи права одного з подружжя на щонайменшу частку у майні, набутому за час шлюбу);
  • якщо шлюбний договір було укладено особою, яка була недієздатною або у зв’язку з психічним розладом здоров’я не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними;
  • якщо шлюбний договір було укладено в результаті фізичного чи психічного насильства (примусу, залякування, погроз);
  • якщо особа уклала шлюбний договір через тяжкі обставини, на вкрай невигідних для неї умовах. Мова може йти, наприклад, про вагітну жінку, умовою реєстрації шлюбу з якою була вимога чоловіка про підписання договору, за яким їй визначена мінімальна частка у майні.

Шлюбний договір стає недійсним у разі недійсності шлюбу, без спеціального рішення суду про це, тобто автоматично.

Висновок

У правових системах, де передбачено укладання шлюбного контракту, питання утримання подружжя переважно ним і регламентуються. В такому разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі (ст. 1392 Цивільного кодексу Франціі) та ставити подружжя в гірше становище, ніж запропоноване нормами законодавства (ч.2 ст.27-1 КпШС України).

Література

  • Сімейний кодекс України. – Х.: ТОВ “Одіссей”, 2004.
  • Цивільний кодекс України: Офіційний текст / Міністерство юстиції України. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
  • Ромовська З. Сімейний кодекс України. – К.:2003.
  • Індиченко С. П., Гопанчук В. С., Савченко Л. А. Сімейне право України. – К.:1997.
  • Ариванюк Т. О., Бірюков І. А., Гопачук В. С. Сімейне право України / Підручник. – К.:2002.
  • Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право / Курс вибраних лекцій. – К.:1997.

13.09.2010

Недійсний шлюб

Зареєстрований у встановленому порядку шлюб вважається укладеним законно й тягне за собою нас­тання передбачених законодавством правових наслідків.

Чинне законодавство передбачає ряд випадків коли шлюб визнається недійсним.

Недійсний шлюб не є підставою для виникнення у осіб, між яки­ми він був зареєстрований, прав та обов'язків под­ружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.

У Сімейному кодексі України передбачено три мо­делі визнання шлюбу недійсним:

1. Визнання шлюбу недійсним без рішення суду (автоматично недійсний шлюб). Шлюб визнається недійсним при наявності певних підстав в силу пря­мої вказівки закону.

2. Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду. Рішення суду повинно ґрунтуватися на доведених в судовому засіданні обставинах, які свідчать про по­рушення умов укладення шлюбу.

3. Можливе визнання шлюбу недійсним за рішен­ням суду. Правові наслідки, які можуть настати у зв'язку з порушеннями умов укладення шлюбу, зале­жать від суддівського бачення: суд може або визнати шлюб дійсним, не дивлячись на порушення, або, вра­ховуючи їх, визнати шлюб недійсним.

  • До автоматично недійсного шлюбу СКУ відносить шлюб:
  • — зареєстрований з особою, яка одночасно перебу­ває в іншому зареєстрованому шлюбі;
  • — зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
  • — зареєстрований з особою, яка визнана недієздат­ного.

Такий шлюб не потребує визнання його недійсним в судовому порядку із наведенням якихось доказів, тому орган реєстрації актів цивільного стану зо­бов’язаний анулювати актовий запис про такий шлюб лише за заявою заінтересованої особи.

Заінтересова­ними особами можуть бути не лише подружжя, а й ті особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини.

Актовий запис про недійсний шлюб анулюється незалежно від смерті осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а та­кож розірвання цього шлюбу.

  1. Якщо шлюб зареєстровано з особою, яка вже пере­буває у шлюбі, то в разі припинення попереднього шлюбу до анулювання актового запису щодо повтор­ного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.
  2. Інша категорія шлюбів — ті, які визнаються недійсними виключно за рішенням суду. СКУ передбачено для цього дві підстави:
  3. – якщо шлюб був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка. При цьому згода не вважається вільною:
  4. 1) коли в момент реєстрації шлюбу особа страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алко­гольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в резуль­таті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними;
  5. 2) шлюб було зареєстровано в результаті психічногочи фізичного насилля;
  6. – якщо шлюб є фіктивним, тобто таким, що укладе­ний жінкою та чоловіком або одним з них без наміру створити сім'ю (тобто наміру бути пов'язаними спіль­ним побутом, спільно проживати, мати спільних дітей тощо) і набуття прав та обов'язків подружжя.

Для визнання в таких випадках шлюбу недійсним необхідно подати позовну заяву про визнання шлюбу недійсним із відповідними доказами – документальне підтвердження постійно роздільного прожи­вання, пояснення свідків, довідки медично-лікуваль­них установ про стан психічного здоров'я одного з подружжя, висновки експертів тощо. Шлюб не може бути визнаний недійним лише в тому разі, якщо на момент розгляду справи судом відпали ті обставини, які засвідчували відсутність згоди особи на шлюб або її небажання створити сім'ю.

  • За рішенням суду шлюб може бути визнаний недійсним у таких випадках:
  • — якщо він зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною без права, наданого на це попереднім рішенням суду;
  • — якщо він зареєстрований між двоюрідними бра­том та сестрою; між тіткою, дядьком, племінником та племінницею;
  • — якщо він зареєстрований з особою, яка прихова­ла свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
  • — якщо він зареєстрований з особою, яка не досяг­ла шлюбного віку і якій не було надано право на шлюб.

У таких випадках важлива роль належить судові, оскільки він наділений правом самостійно визнати шлюб недійсним або відмовити у задоволенні позов­них вимог.

При цьому, вирішуючи справу, суд пови­нен взяти до уваги, наскільки таким шлюбом пору­шені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а та­кож інші обставини, що мають істотне значення.

У будь-якому разі шлюб за наявності перерахованих підстав не може бути визнаний недійсним, якщо в пари усиновлювач-усиновитель, двоюрідний брат-двоюрідна сестра, тітка/дядько-племінник/племінниця, дружина вагітна або є дитина. Крім того, шлюб не може бути визнаний недійсним якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано пра­во на шлюб.

Не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним його розірвання, смерть дружини або чоловіка. Якщо ж шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після ска­сування рішення суду про розірвання шлюбу.

СКУ передбачає випадок коли шлюб вважається неукладеним. Шлюб, зареєстрований у відсутності на­реченої і (або) нареченого, вважається неукладеним. Запис про такий шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора.

Шлюб, визнаний недійсним, вважається таким з моменту його державної реєстрації.

Визнання шлюбу недійсним тягне за собою певні правові наслідки, а саме:

1. Автоматично недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстро­ваний, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими за­конами України.

2. Якщо протягом недійсного шлюбу особи набули майно, воно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності. Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та кош­тами.

3. Якщо особа одержувала аліменти від того, з ким була в недійсному шлюбі, сума сплачених аліментів вважається такою, що одержана без достатньої право­вої підстави, і підлягає поверненню відповідно до Цивільного кодексу України, але не більш як за ос­танні три роки.

4. Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і мо­же бути виселена.

5. Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави.

6. Вищезазначені правові наслідки застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлю­бу і приховала їх від другої сторони і (або) від держав­ного органу реєстрації актів цивільного стану.

  1. Для особи, яка не знала і не могла знати про переш­коди до реєстрації шлюбу, внаслідок визнання цього шлюбу недійсним настають особливі наслідки, а саме ця особа має право:
  2. 1) на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя;
  3. 2) на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом;
  4. 3) на аліменти відповідно до статей 75, 84, 86 і 88 СКУ;
  5. 4) на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.
  6. Слід особливо зазначити, що недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов'язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

Визнання шлюбного договору недійсним

Шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду на вимогу одного з подружжя. Проте, інколи умови шлюбного договору можуть торкатися інтересів третіх осіб, більше того, він може порушувати права й інтереси цих осіб.

Читайте также:  Заява про прийняття спадщини до нотаріусу та до суду (зразки заяв)

Статтею 103 СК України встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої за цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, передбачених ЦК України. Законодавець зазначає необхідність додержання умов дійсності правочину, встановлених статтею 203 ЦК України.

Отже, шлюбний договір не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, не може бути укладений сторонами, що не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності, волевиявлення сторін має бути вільним і відповідати їх внутрішній волі, правочин повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх дітей.

Варто зазначити, що правові наслідки недійсності шлюбу розрізняють залежно від однієї обставини: чи знала особа і чи могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, чи ні.

Якщо особа знала або могла знати, то для неї виникають наслідки недійсності шлюбу, передбачені статтею 45 СК України, якщо ні, то такі правовідносини регламентуються статтею 46 СК України. У цих нормах не визначено правових наслідків, якщо між подружжям було укладено шлюбний договір.

Частина 2 статті 216 ЦК України передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за правочином, а при неможливості повернути одержане в натурі — відшкодувати вартість (двостороння реституція).

Якщо ж виконання вчинено лише однією стороною, то застосовується одностороння реституція. Але такі цивільно-правові наслідки недійсного правочину не відображають повною мірою сутність правових наслідків недійсності шлюбного договору.

Якщо шлюбним договором встановлювався режим роздільності певного майна подружжя, то у разі визнання його недійсним, наслідком цього буде не лише реституція, але і розповсюдження на все набуте майно правил законного правового режиму (спільної сумісної чи особистої приватної власності).

Однак питання розподілу майна, якщо юно не було вирішене під час розгляду справи, може реалізуватися в нотаріальному порядку. Якщо обидві особи знали про незаконність укладення шлюбу, то за статтею 45 СК України набуте протягом недійсного шлюбу майно вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності.

Розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у набутті цього майна своєю працею та коштами, а тому вони можуть його розділити.

Однак у статті 46 СК України встановлено, що особа, яка не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя.

Отже, в цій ситуації є колізія, оскільки неможливо одночасно ділити майно як спільну часткову власність і спільну сумісну власність, якщо частки не рівні. Тому є можливість апріорі встановити, що той із подружжя, чиї права порушені та він не знав і не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, має право обирати варіант поділу майна:

1) якщо при поділі спільно набутого майна його внесок є більшим, то майно ділиться як спільна часткова власність;

2) якщо внесок такої особи менший, ніж правопорушника, то майно має ділитись як спільна сумісна власність.

Той із подружжя, права якого порушено, може наполягати на розподілі майна відповідно до укладеного шлюбного договору.

При цьому не повинні порушуватися права інших осіб, наприклад, може виникнути необхідність спочатку встановити належне особисто правопорушнику майно і лише в майбутньому вирішувати питання про розподіл його в натурі.

Отже, нотаріусу необхідно проаналізувати рішення суду на предмет з’ясування підстав визнання шлюбу недійсним. Аналогічно до статей 45, 46 СК України має вирішуватися питання щодо аліментів.

Цікавим аспектом недійсного шлюбу є положення щодо прав та обов’язків дитини, яка народилася у недійсному шлюбі. Статтею 47 СК України передбачено, що недійсність шлюбу не впливає на обсяг взаємних прав та обов’язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі.

Тому можна вносити зміни, коригувати його назву на ширшу — «сімейний договір», а шлюбний договір вважати таким, що не діє.

Проте більше відповідатиме правовому характеру шлюбного договору визнання його таким, що не діє, і регламентувати права та обов’язки щодо дітей на підставі законодавства .

На відміну від розірвання договору, дія якого припиняється лише на майбутнє, визнання договору недійсним анулює договір з моменту його укладення. Таким чином, судове визнання шлюбного договору недійсним приводить його у стан, наче він юридично не існував до цього.

Якщо на момент визнання шлюбного договору недійсним дружина і чоловік ще не виконали його умов (щодо сплати аліментів, передачі роздільного майна у спільну власність, його набуття або реалізації тощо), вони автоматично звільняються від їх виконання, у протилежному випадку їх результати підлягають анулюванню.

У цьому випадку сторони повертаються у первісний стан, який був до здійснення сторонами юридично значимих дій. Це правило не стосується виконання подружжям аліментних зобов’язань. Як зазначає І. В.

Жилінкова, якщо шлюбний договір визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя внаслідок винних дій другого з подружжя (обман, насильство, погроза тощо), негативні наслідки цього мають стосуватися лише винної особи.

З неї за рішенням суду можуть бути не зняті обов’язки, передбачені шлюбним договором (надати утримання другому з подружжя, придбати майно для сім’ї за власні кошти тощо). Водночас обов’язки другого з подружжя щодо винної особи мають бути анульовані. Майно, яке вже було передане ним у спільну власність або другому з подружжя, повинно бути повернене йому. Мабуть, у такому разі можна вести мову й про повернення сум, виплачених тим із подружжя, хто є добросовісним, на користь недобросовісного чи в його інтересах іншим особам.

Шлюбний договір є нікчемним у разі недодержання сторонами вимоги закону про його нотаріальне посвідчення.

Стаття 94 СК України не визначає наслідків недотримання вимоги про нотаріальне посвідчення договору, тому у цій ситуації підлягатиме субсидіарному застосуванню стаття 220 ЦК України.

У випадку, коли сторони домовилися щодо істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Шлюбний договір, як і будь-який інший правочин, може бути визнаний недійсним або в цілому або може бути визнана недійсною окрема його частина.

Наприклад, після укладення шлюбного договору чоловік ставить питання про те, що при включенні до договору пункту про те, що він бере на себе обов’язок забезпечити сім’ю окремим житлом, він мав на увазі окрему житлову кімнату у спільному будинку, а не ізольовану квартиру чи окремий будинок, тобто помилився щодо обставин, які мають суттєве значення, а тому просить визнати цей пункт шлюбного договору недійсним, а інші його умови зберегти.

При вирішенні цього питання треба керуватися статтею 217 ЦК України, в якій ідеться про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності окремих його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Якщо, окрім умови про забезпечення сім’ї окремим житлом шлюбний договір містив й інші умови, не пов’язані з цією, то при визнанні недійсною цієї частини правочину, інші умови шлюбного договору не будуть втрачати юридичної сили.

ВИЗНАЧЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ ДІТЕЙ



Коли шлюбний договір може бути визнано недійсним: позиція Верховного Суду

16:44, 10 марта 2020

Шлюбний договір не повинен ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище у порівнянні із законодавством.

Чоловік та дружина мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони не можуть на власний розсуд врегулювати у договорі свої відносини лише у випадках, якщо існує пряма заборона, встановлена актом цивільного законодавства; заборона випливає зі змісту акту законодавства; така домовленість суперечить суті відносин між сторонами. На цьому наголосив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу № 755/19197/18.

Позовна заява у справі № 755/19197/18 мотивована тим, що подружжя з 26 вересня 2009 року перебувало у зареєстрованому шлюбі. 18 липня 2018 року між подружжям укладено шлюбний договір.

  • Відповідно до пункту 4 шлюбного договору, подружжя домовилося про непоширення дії статті 60 СК України на нерухоме майно, хоч і набуте подружжям під час шлюбу, яке вважатиметься особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім`я воно придбане та зареєстроване, а саме: власністю відповідача є квартира; житловий будинок із господарськими будівлями та спорудами; дві земельні ділянки.
  • Також власністю відповідача за шлюбним договором є побутова техніка, кухонне начиння, меблі, інші речі, що знаходяться за адресами вказаного нерухомого майна.
  • Пункт 5 спірного договору вказує, що подружжя домовилися про непоширення дії статті 60 СК України на транспортні засоби та нерухоме майно, які будуть придбані подружжям після укладення шлюбного договору, та вважатимуться особистою приватною власністю того з подружжя, на чиє ім’я придбані або зареєстровані, розпорядження таким майном та особистими майновими правами здійснюється на його власний розсуд.
  • Позивачка зазначала, що вказані пункти шлюбного договору порушують її права, ставлять у вкрай невигідне матеріальне становище та суперечать вимогам чинного законодавства.
  • Суди першої та апеляційної інстанції задовольнили позовні вимоги.
  • Нагадаємо, що підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог:
  • зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства;
  • волевиявлення кожного з подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
  • шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частинами четвертою, п’ятою статті 93 СК України передбачено обмеження щодо змісту шлюбного договору: по-перше, договір не повинен ставити одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище у порівнянні із законодавством; по-друге, за шлюбним договором не може передаватись у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Як наголошує КЦС ВС, категорія «надзвичайно невигідне матеріальне становище» має оціночний характер і підлягає доведенню стороною. Докази повинні бути оцінені судом відповідно до норм цивільного процесуального законодавства.

  1. У зазначеній справі, встановивши, що за умовами спірного шлюбного договору усе нерухоме та рухоме майно, транспортні засоби, нерухоме та рухоме майно, що підлягає реєстрації, особисті майнові права, які придбані подружжям після укладання шлюбного договору, побутова техніка, меблі, картини, інші речі придбане у шлюбі належить відповідачу, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що спірними умовами вказаного правочину позивачка поставлена у надзвичайно невигідне становище у порівнянні з відповідачем та положеннями закону.
  2. При цьому оскільки шлюбний договір є видом цивільного договору, то на нього також розповсюджуються положення статті 13 ЦК України щодо добросовісності поведінки, зловживання правом, дотримання моральних засад суспільства тощо.
  3. Доводи касаційної скарги про те, що договір відповідає вимогам чинного законодавства, суд визнав необґрунтованими, оскільки пункти 4, 5 спірного шлюбного договору суперечать вимогам статей 93, 97 СК України.
  4. Отже, передання відповідачу у власність майна поставило позивача у надзвичайно невигідне матеріальне становище, що суперечить нормам матеріального права та є підставою для визнання недійсними відповідних положень шлюбного договору.
  5. Раніше «Судово-юридична газета» розповідала, що Велика Палата Верховного Суду вирішила проблему щодо частки боржника в спільному майні.
  6. Крім того, ми повідомляли про критерії віднесення майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.
  7. Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
Ссылка на основную публикацию