Місце відкриття спадщини

Місце відкриття спадщини

Рано чи пізно більшості людей доводиться пережити смерть близьких – так влаштоване життя. А для громадян, які мешкають або мають родичів на непідконтрольній території, крім горя від втрати, доведеться ще долати труднощі, пов’язані з юридичним оформленням спадщини. Це пов’язано з тим, що всі документи, видані органами влади невизнаних республік, не мають юридичної сили ні в Україні, ні у світі.

Починаючи з 2014 року українська влада прийняла низку законодавчих актів щодо забезпечення права на спадкування майна, що залишилось на тимчасово окупованих територіях Донецькій та Луганській областей. Куди звертатись спадкоємцям, в які строки, з якими документами – всю необхідну інформацію опубліковано на сайті організації “Донбасс SOS“. 

Коли і де відкривати спадщину?

Згідно зі статтею 1220 Цивільного кодексу України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Документом, який підтверджує факт смерті особи, є свідоцтво про смерть, яке видається органами реєстрації актів цивільного стану (РАЦС).

Зверніть увагу! Якщо людина померла на тимчасово окупованій території свідоцтво про смерть повинно бути оформлено українського зразка.

До якого нотаріуса звертатися?

За загальним правилом за оформленням спадщини слід звертатися до нотаріуса за останнім місцем проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Але, якщо останнім місцем проживання спадкодавця була тимчасово окупована територія, в тому числі якщо нерухоме майно або основна його частина, або основна частина рухомого майна знаходиться на цій території, звертатися можна до будь-якого нотаріуса.

Таким чином у другому випадку ви можете звернутися до будь-якого нотаріуса в будь-якому населеному пункті України. При цьому це може бути як державний нотаріус, так і приватний.

Що означає прийняття спадщини та відмова від його прийняття?

Згідно з Цивільним кодексом України процедура прийняття спадщини залежить від факту спільного проживання спадкоємця з померлим на день його смерті. А саме:

  1. Якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на день його смерті – він вважається таким, що прийняв спадщину “автоматично”.

У цьому випадку важливо звернути увагу на наступне:

  • факт спільного проживання повинен бути підтверджений документально. Наприклад, однаковою реєстрацією місця проживання (“пропискою”) в паспорті; довідками внутрішньо переміщеного особи; рішенням суду про спільне місце проживання; домовик книгою, і іншими документами. З огляду на те, що є труднощі в підтвердженні інформації про спільне проживання на тимчасово окупованих територіях, крім зазначених вище документів спадкоємцем може подаватися нотаріусу відповідну заяву.
  • заяву про прийняття спадщини в такому випадку подавати не потрібно;
  • до нотаріуса слід звернутися вже після закінчення 6 місяців з дня смерті спадкодавця для отримання свідоцтва про право на спадщину;
  • якщо спадкоємець, який проживав разом із спадкодавцем, не бажає приймати спадщину, він повинен подати нотаріусу заяву про відмову від прийняття спадщини. Відмовитися від спадщини може як спадкоємець за законом, так і спадкоємець за заповітом. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу протягом 6 місяців з дня смерті спадкодавця. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом 6 місяців з дня смерті спадкодавця;
  • малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються прийняли спадщину незалежно від факту спільного проживання і наявності підтверджуючих документів.
  1. Якщо спадкоємець не проживав разом зі спадкодавцем на день його смерті або немає підтвердних документів, алгоритм дій виглядає наступним чином:
  • спадкоємець (як за законом, так і за заповітом) повинен звернутися до нотаріуса протягом 6 місяців з дня смерті спадкодавця і подати заяву про прийняття спадщини;
  • якщо заяву не було подано протягом 6 місяців, спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщину;
  • якщо спадкоємець, який пропустив строк, бажає прийняти спадщину, він може це зробити в разі:
  • наявності письмової згоди про це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину;
  • призначення судом додаткових термінів, достатніх для подачі заяви про прийняття спадщини.

Зверніть увагу! Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто! Таку заяву також може бути направлено нотаріусу поштою. Але в цьому випадку справжність підпису особи на заяві повинна бути засвідчена нотаріально.

Який термін подачі заяви про прийняття спадщини? Що робити якщо строк пропущено?

Термін подачі нотаріусу заяви про прийняття спадщини – 6 місяців з дня смерті спадкодавця.

Виходячи з практики, часто термін пропускається через поважні причини, наприклад, неможливість виїхати з тимчасово окупованої території за станом здоров’я або за сімейними обставинами.

Також поширені випадки, коли спадкоємець був впевнений, що прийняв спадщину “автоматично”, але документів, що підтверджують спільне проживання немає або недостатньо.

Якщо термін для подачі заяви про прийняття спадщини пропущено, нотаріус видає відмову у вчиненні нотаріальної дії.

В такому випадку спадкоємець повинен звернутися в суд з позовом про призначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини. Суд досліджує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

  • Чи є проведення антитерористичної операції, тимчасова окупація поважними причинами?
  • Так, з огляду на ці обставини, суд може призначити додатковий термін, достатній для прийняття спадщини.
  • Коли видається свідоцтво про право на спадщину?

Свідоцтво видається нотаріусом після закінчення 6 місяців з дня смерті спадкодавця. Але термін отримання свідоцтва про право на спадщину не обмежений.

Зверніть увагу! На кожен об’єкт, який входить до складу спадщини (нерухомість, недоотриманий пенсія, автомобіль тощо) видається окреме свідоцтво про право на спадщину.

З огляду на все вищевикладене, алгоритм оформлення спадщини померлого на окупованій території наступний:

  • оформити свідоцтво про смерть українського зразка;
  • подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (якщо ви не проживали спільно з померлим на момент його смерті);
  • якщо спільно проживали і є про це підтверджуючі документи – подавати заяву про прийняття спадщини не потрібно. Ви вважаєтесь таким що прийняли спадщину, якщо тільки від неї не відмовилися;
  • якщо пропущено строк подачі заяви про прийняття спадщини – звернутися із позовом до суду;
  • по закінченню 6 місяців з дня смерті спадкодавця звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину.

Аналогічним чином оформлюється рухоме майно (наприклад, кошти в банку) – через півроку після смерті можна отримати на нього свідоцтво та, відповідно, розпоряджатися таким майном.

Певні складності можуть виникнути з майном, право власності на яке вимагає перереєстрації.

Так, наприклад, для оформлення права власності на транспортний засіб слід подати до МРЕО правовстановлюючі документи, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та фізично пред’явити сам автомобіль із номерними знаками, виданими на території України, який до цього потрібно вивезти із зони АТО.

На сьогодні не потрібна довіреність на керування транспортним засобом, тому лінію розмежування можна перетнути і на автомобілі, не оформленому на ім’я водія. Інша річ, що на такий автотранспортний засіб необхідно отримати перепустку, і саме з її одержанням можуть виникнути складності.

Місце відкриття спадщини

Оформлення спадщини: як визначається місце відкриття спадщини

Портал Domik.ua з'ясував, як визначається місце відкриття спадщини.

Згідно з першою та другою частиною ст. 1221 Цивільного кодексу України, якщо про останнє місце проживання спадкодавця нічого не відомо, то спадщина відкривається там, де знаходиться нерухоме чи рухоме майно спадкоємця або його основна частина.

Згідно із порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, який затвердило Міністерство юстиції 22 лютого 2012 року наказом № 296/5, місце відкриття спадщини можна підтвердити такими документами:

  • довідкою, яку надала житлово-експлуатаційна організація або житлово-будівельний кооператив, що підтверджує реєстрацію та постійне місце проживання спадкодавця;
  • записом у будинковій книзі про реєстрацію та постійне місце проживання спадкодавця в квартирі будинку;
  • довідкою із адресного бюро;
  • довідкою з райвійськкомату про те, що до моменту його призову на службу він проживав за відповідною адресою.

Цікаво, що за допомогою лише свідоцтва про смерть не можна підтвердити місце відкриття спадщини.

Читайте також: Як можна по-новому оформити спадок українцям в 2016 році

У разі відсутності у спадкоємця документів, які можуть підтвердити місце відкриття спадщини, він може встановити місце відкриття спадщини в судовому порядку. Таким чином, місце відкриття спадщини буде підтверджуватись копією рішення суду, яке набрало чинності. Такий механізм прописаний у в пункті 1, главі 10, розділі ІІ порядку.

Місце відкриття спадщини

Якщо останнім місцем проживання спадкодавця була іноземна держава, але у нього є майно на території України, то місце відкриття спадщини визначатиметься відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право». Згідно із статтею 70 цього закону спадкові відносини регулюються з урахуванням положень статей 71, 72 закону правом держави, яка була останнім місцем проживання спадкодавця.

Якщо спадкодавець не обрав у заповіті право держави, громадянином якої він є, а після складання заповіту змінив громадянство, вибір права спадкодавцем буде вважатися недійсним. У статті 71 вищезазначеного закону про те, що спадкування нерухомого майна регулює та держава, на території якої знаходиться майно спадкодавця, а майно, зареєстроване в Україні, регулюється українським правом.

Дізнатися більше про механізм вирішення питань спадкування можна на форумі порталу Domik.ua в розділі « Юридична консультація ».

Цивільне право. Том 1 — Борисова В.І. — 3. Відкриття спадщини

Час та місце відкриття спадщини.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Момент смерті фіксується на підставі медично-біологічних показників, які констатують факт смерті людини, що засвідчується у свідоцтві про смерть, яке видається органом РАЦСу.

До смерті громадянина за правовими наслідками прирівнюється оголошення особи померлою, а також встановлення судом факту смерті громадянина. Оголошення особи померлою внаслідок безвісної відсутності її правоздатності не припиняє. Якщо померлою оголошена особа, яка жива, вона своєї правоздатності не втрачає.

Якщо ж померлою оголошена особа, якої немає в живих, то вона втрачає правоздатність вже з моменту дійсної смерті, а не з моменту оголошення її померлою судом. Те ж стосується і встановлення судом факту смерті.

Це має важливе правове значення, бо моментом відкриття спадщини є смерть фізичної особи, а це юридичний факт, на підставі якого виникає спадкове правовідношення.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона вважається померлою (ч. З ст. 46 ЦК). Якщо громадянин оголошений померлим як безвісно відсутній, то днем його смерті визнається день набуття законної сили відповідним рішенням суду або той день, який вказаний судом у рішенні.

Утім трапляються випадки, коли день смерті, вказаний у рішенні суду (як при оголошенні померлим, так і при встановленні факту смерті), і день набуття законної сили рішенням суду за часом будуть далекі один від одного, а буває і знаходяться один від одного за межами строку для прийняття спадщини, який починається з моменту відкриття спадщини. Тому у відповідних випадках доцільніше рахувати вказаний строк з моменту набрання законної сили рішенням суду, а не з дня смерті громадянина, вказаного у рішенні суду. Якщо ж строк для прийняття спадщини пропущений, то належить звертатися до суду про його подовження.

Коли протягом однієї календарної доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Це означає, що особи, які померли в один день, хоча і у різний час доби, вважаються такими, що померли одночасно, і тому не закликаються до спадкування після смерті одна одної. Такі особи називаються комморієнтами.

Таким чином, при визначенні часу відкриття спадщини не враховується той розрив часу, який може мати місце між смертями, які настали одна після одної, але у один і той же день.

Читайте также:  Як стягнути аліменти з цивільного чоловіка?

Якщо ж кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них (ч. Зет. 1220 ЦК).

Таким чином, визначення часу, з якого відкривається спадщина, має важливе юридичне значення. По-перше, з моменту смерті починається перебіг строку на прийняття спадщини (6 місяців — ст. 1270 ЦК); по-друге, на цей день визначається склад спадкового майна (ст. 1218

ЦК); по-третє, визначається коло спадкоємців (статті 1222, 1223 ЦК); по-четверте, починається перебіг строку на пред'явлення вимог кредиторів спадкодавця (ст. 1281 ЦК).

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, що визначається на підставі ст. 29 ЦК. Тимчасове місце проживання, як і місце смерті спадкодавця (яке може в окремих випадках не збігатися з місцем його проживання), не визнається місцем відкриття спадщини.

Таким місцем вважається певний населений пункт — село, місто, а не країна, область або район, де знаходиться певний населений пункт. Довідка про місце постійного проживання спадкодавця підтверджує місце відкриття спадщини. Якщо таку довідку неможливо одержати, факт постійного проживання спадкодавця в конкретному місці встановлюється в судовому порядку.

Коли місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини вважається місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна. Так, якщо основна частина спадщини складає житловий будинок або інше нерухоме майно, місцем відкриття спадщини буде місце, де це майно зареєстроване.

Якщо основна частина складає акції або частку в капіталі іншого товариства, то спадщина відкривається за місцем реєстрації відповідної юридичної особи.

Визначення місця відкриття спадщини має важливе практичне значення, оскільки згідно з ним: 1) встановлюється коло осіб, які закликаються до спадкування; 2) нотаріус за місцем відкриття спадщини вживає заходів щодо охорони спадкового майна (ст.

1283 ЦК); 3) спадкоємці подають заяву про прийняття спадщини або про відмову від неї до нотаріальної контори, яка видає спадкоємцям свідоцтво про право на спадщину (статті 1268, 1273, 1298 ЦК); 4) кредитори спадкодавця за місцем відкриття спадщини пред'являють вимоги до спадкоємців (ст. 1281 ЦК).

Кредитор має право звернутися з вимогами до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо ж кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право звернутися із вимогами до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців у встановлені законом строки, позбавляється права вимоги (ст. 1281 ЦК).

4. Спадковий договір

Спадковий договір є новим цивілістичним інститутом для України, але він давно впроваджений у законодавство багатьох європейських країн. Хоча цей договір є цивільним договором, він тяжіє до спадкового права і тому врегульований у Книзі шостій ЦК (глава 90).

Цей договір має свої особливості. Одна сторона (набувач) бере на себе обов'язок виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача) і набуває право власності на майно останнього у разі його смерті.

Набувач повинен вчинити певні дії майнового або немайнового характеру, які здійснюються ним до відкриття спадщини або після її відкриття.

Спадковий договір укладається у письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням.

Суб'єктами цього договору можуть бути подружжя, один із подружжя та інші особи. Відчужувачами можуть бути тільки фізичні особи, а набувачами — як фізичні, так і юридичні особи.

Особливістю спадкового договору, укладеного подружжям, є спільне майно подружжя, а також особисте майно кожного з них.

Запроваджується поступове спадкування: у разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті останнього із подружжя — майно переходить до набувача за договором. Причому кожен із подружжя може бути одночасно і набувачем, і відчужувачем.

На майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус накладає заборону відчуження. Відчужувач не має права складати заповіт щодо майна, яке є предметом спадкового договору, інакше такий заповіт вважається нікчемним (ч. 2 ст. 1307 ЦК).

Набувач стане власником майна не з моменту укладання договору, а лише з моменту смерті відчужувача.

Цим спадковий договір відрізняється від договору довічного утримання, у якому право власності на майно відчужувача набувач отримує у момент укладання договору.

Контроль за виконанням спадкового договору здійснює особа, призначена відчужувачем, а у разі відсутності такої особи — нотаріус за місцем відкриття спадщини.

Спадковий договір може бути розірваний судом на вимогу відчужувача тільки у разі невиконання набувачем своїх обов'язків, а на вимогу набувача — у разі неможливості виконати розпорядження відчужувача (ст. 1308 ЦК).

4. Спадковий договірГлава 22. Спадкування за заповітом1. Поняття заповіту та його зміст2. Форма заповіту3. Особливі заповідальні розпорядження заповідача4. Право на обов'язкову частку у спадщині5. Недійсність заповітуГлава 23. Спадкування за законом1. Поняття спадкування за законом і коло спадкоємців за законом2. Спадкування за правом представлення

Відумерла спадщина – Головне управління Держгеокадастру в Одеській області

  • Коло питань, пов’язаних з відумерлою спадщиною, регулюються Цивільним кодексом України та Цивільним процесуальним кодексом України.
  • За нормою статті 1277 Цивільного кодексу України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно – за його місцезнаходженням, зобов’язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.
  • У разі якщо на об’єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.

Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення – власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.

  1. Особи, які мають право або зобов’язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину.
  2. Відповідно до частини 2 статті 1277 Цивільного кодексу України заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.
  3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно – за його місцезнаходженням.

Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов’язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 Цивільного кодексу України.

Якщо власниками відумерлого майна стали декілька територіальних громад, вимоги кредиторів спадкодавця задовольняються територіальними громадами пропорційно до вартості відумерлого майна, набутого у власність кожною з них.

  • Відповідно до частини 5 статті 1277 Цивільного кодексу України спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 Цивільного  кодексу України.
  • Порядок визнання спадщини відумерлою в судовому порядку врегульовано Главою 9 Розділу IV Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).
  • Так, за нормою статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою.
  • За нормою статті 334 ЦПК України  заява про визнання спадщини відумерлою у випадках, встановлених Цивільним кодексом України, подається до суду за місцем відкриття спадщини або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
  • У заяві про визнання спадщини відумерлою мають бути зазначені відомості про час і місце відкриття спадщини, про майно, що становить спадщину, а також докази, які свідчать про належність цього майна спадкодавцю, про відсутність спадкоємців за заповітом і за законом, або про усунення їх від права на спадкування, або про неприйняття ними спадщини, або про відмову від її прийняття (стаття 335 ЦПК України).
  • Відповідно до статті 336 ЦПК України суд відмовляє в прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо заява подана до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.
  • За нормою статті 337 ЦПК України справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов’язковою участю заявника та з обов’язковим повідомленням усіх заінтересованих осіб.
  • Справа про визнання спадщини відумерлою розглядається судом з обов’язковим залученням до участі у справі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та (або) за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини.
  • Відповідно до статті 338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Звертаємо увагу на те, що Законом України від 10.07.

2018 № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набирає чинності з 1 січня 2019 року, внесено зміни до Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (далі – Закон).

Так, за нормою статті 13 (в новій редакції Закону) визначено, що у разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

Порядок закликання до спадщини та оформлення спадкових прав

  • Спадкування в Україні здійснюється за заповітом або за законом.
  • Відповідно до статті 1222 Цивільного кодексу України (далі-Кодекс) спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
  • Юридичні особи та інші учасники цивільних відносин, зокрема, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права, можуть бути спадкоємцями лише за заповітом.
  • Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті, при цьому заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
  • При спадкуванні за заповітом до спадкування закликаються ті особи, яких спадкодавець зазначив у своєму заповіті.

Слід зазначити, що право спадкоємця за заповітом може бути обмежене лише у випадках, визначених статтею 1241 Кодексу.

Так, відповідно до зазначеної статті Кодексу малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов’язкова частка).

Спадкування за законом має місце у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини.

Спадкоємці за законом закликаються до спадкування у порядку черговості. Черговість спадкоємців залежить від ступеня споріднення їх зі спадкодавцем. Відповідно до цивільного законодавства у першу чергу спадкують діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), той із подружжя, який його пережив, батьки (в тому числі усиновителі), а також діти, що народилися після смерті спадкодавця.

Читайте также:  Доповідна записка: види, зразок

До другої черги належать рідні брати та сестри спрадкодавця, дід, баба померлого як з боку матері, так і з боку батька. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця; у четверту чергу – особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менше ніж п’ять років до відкриття спадщини.

До п’ятої черги спадкоємців відносяться інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Крім того, у п’яту чергу мають право на спадкування за законом утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї.

До них відносяться неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім’ї спадкодавця, але не менш як п’ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

  1. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
  2. У межах однієї і тієї самої черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках.
  3. Згідно частин першої та третьої статті 1268 цього Кодексу, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
  4. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї.
  5. Такими, що прийняли спадщину вважаються також малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, якщо не було подано заяву про відмову від спадщини у порядку, встановленому цивільним законодавством.
  6. Відповідно до статті 1269 Кодексу спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
  7. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
  8. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто і до держнотконтори за місцем відкриття спадщини.
  9. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме – то місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна.
  10. Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
  11. Строк для звернення спадкоємця за отриманням свідоцтва про право на спадщину законодавством не обмежено.

Свідоцтво про право на спадщину видається за заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, кожному з них окремо із визначенням прізвища, імені, по батькові та часток у спадщини інших спадкоємців.

При цьому в кожному свідоцтві може зазначатися все майно, крім нерухомого.

Якщо спадщину на нерухоме майно прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім’я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщини інших спадкоємців.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за законом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна. На підтвердження цих обставин від спадкоємців обов’язково вимагаються відповідні документи.

Так, факт смерті і час відкриття спадщини підтверджуються свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця, а родинні та інші відносини спадкоємців зі спадкодавцем можуть бути підтверджені свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану; копіями актових записів; копіями рішення суду, що набрали законної сили, про встановлення факту родинних та інших відносин.

При видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, наявність та чинність спадкового договору, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво; перевіряє коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщину.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна, у тому числі наявності чи відсутності податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів. Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, що підлягає реєстрації (за винятком земельної ділянки), нотаріус вимагає, крім правовстановлювального документа, витяг з Реєстру прав власності.

  • Якщо на спадкове майно накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту.
  • У разі смерті одного із учасників спільної сумісної власності нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом лише після виділення частки померлого у спільному майні.
  • Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру.
  • Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці, за письмовою згодою між спадкоємцями спадщина підлягає перерозподілу, у цьому випадку нотаріус після повернення попередніх свідоцтв видає нові свідоцтва про право на спадщину.
  • Нові свідоцтва про право на спадщину видаються нотаріусом також за рішенням суду про внесення змін до раніше виданих свідоцтв про право на спадщину або на підставі письмої згоди всіх спадкоємців про внесення змін до раніше виданих свідоцтв.
  • Провідний спеціаліст відділу реєстрації адвокатських об’єднань та видачі свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю Департаменту нотаріату та реєстрації адвокатських об’єднань

Івченко В.М.

Час та місце відкриття спадщини

Відкриття спадщини це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спад­кування. Спадкові правовідносини виникають із смертю гро­мадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

  • З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встанов­лення таких істотних обставин, як:
  • • визначення кола спадкоємців;
  • • строк для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;
  • • склад спадкового майна;
  • • строк для звернення кредиторів з претензіями;
  • • закон, яким потрібно керуватися;
  • • строк для видачі свідоцтва на спадщину.
  • Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.
  • Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Особи, які померли в різний час, але вмежах однієї доби, називаються комморієнтами. Наприклад, під час катастрофи з гігантським морським лайнером «Титаніком» загинуло понад 1,5 тис. пасажирів в тому числі ряд родин. Спадщина після таких осіб відкривається одночасно і окремо після кожної із них.

  1. Місце відкриття спадщини — останнє постійне місце про­живання спадкодавця, а якщо воно невідоме — то місце зна­ходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого — місце знаходження рухомого майна.
  2. Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місце знаход­ження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
  3. Поняття та склад спадщини

Спадщина — це майно, яке переходить в порядку спадку­вання. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які згідно з чинним законо­давством можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спад­ковим майном До складу спадщини не належать:

• особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо);

  • • права та обов'язки, нерозривно пов'язані із особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);
  • • права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на які поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі в військкомісаріати).
  • Спадщина складається, як правило, із права приватної влас­ності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі).
  • Крім права приватної власності, до складу спадщини можуть належати й інші права померлого громадянина:
  • • право на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;
  • • право на одержання страхових виплат, якщо в договорі страхування не був визначений вигодонабувач;
  • • право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;
  • • право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя, та ін.
  • Спадкування за заповітом
  • Законодавець встановлює два способи (види) визначення спадкоємців та поділу спадкового майна:
  • • спадкування за заповітом;
  • • спадкування за законом.
  • Законодавець надає громадянину право призначити спадко­ємців особисто шляхом складання заповіту.
  • Заповіт це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Як односторонній правочин заповіт характе­ризується рядом специфічних ознак:
  • • це — односторонній правочин, він вважається дійсним після того, як заповідач у встановленому порядку і в належній формі виявить свою волю. Про складення заповіту заповідач може сповістити своїх спадкоємців чи інших заінтересованих осіб, а може і не знайомити їх із своєю останньою волею, це ніяк не впливає на дійсність заповіту;
  • • особливість заповіту полягає в тому, що цей правочин настільки тісно пов'язаний з особою заповідача, що виключає його складання за допомогою представника;
  • • заповідач може наділити своїх спадкоємців лише тими правами та обов'язками, які йому належать або будуть належати на день смерті, оскільки в іншому випадку його волю виконати неможливо;
  1. • оскільки заповіт становить собою розпорядження заповідача на випадок смерті, то правові наслідки настануть лише за неодмінної умови — смерті заповідача. Заінтересовані особи не можуть оспорити заповіт, навіть якщо їм став відомий його зміст, оскільки заповіт вступає в силу лише після смерті запо­
  2. відача.

В заповіті зазначаються місце і час його укладення, він під­писується особисто заповідачем. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса заповіт може бути під­писаний іншим громадянином.

Вимоги до заповіту

Заповіт має бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає в тому, що він міс­тить всобі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здійснення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

До нотаріально посвідчених прирівнюються заповіти, які посвідчені певними посадовими особами (головними та черго­вими лікарями, директорами будинків для осіб похилого віку та інвалідів, капітанами суден, начальниками експедицій, коман­дирами військових частин, начальниками виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів).

При посвідчені заповіту посадовими особами обов'язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не можуть підписати і прочитати заповіт.

  • Оскільки заповіт є типовим одностороннім правочином, за­повідач має право змінити або скасувати його в будь-який час незалежно від волі інших осіб. Скасування заповіту можливо двома способами:
  • а) складанням нового заповіту;
  • б) шляхом подачі до нотаріального органу заяви про скасу­ вання раніше складеного заповіту.
  • Заповіт, який складається пізніше, може і не скасовувати чи змінювати попередні, а лише доповнювати їх шляхом визна­чення долі майна, яке раніше нікому не заповідалося.
  • Право на обов’язкову частку у спадщині
  • Обов'язкові спадкоємці — це визначені законом особи, які незалежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну частку спадщини.
  • До обов'язкових спадкоємців належать:
  • • неповнолітні або непрацездатні діти померлого (у тому числі й усиновлені);
  • • непрацездатне подружжя;
  • • непрацездатні батьки (у тому числі усиновителі). Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на
Читайте также:  Як подати на розлучення до рагсу або до суду?

обов'язкову частку спадщини, є вичерпним і розширеному тлу­маченню не підлягає. Інші непрацездатні родичі померлого: брати, сестри, дід, баба, тітка, дядько, внуки, правнуки — не є обов'язковими спадкоємцями.

Умовою отримання обов'язкової частки спадщини не є злиденність спадкоємця. Тобто якщо особа, яка має право на обов'язкову частку спадщини, отримує пенсію, є матеріально забезпеченою і не потребує матеріальної допомоги, це не позбавляє її права вимагати належної їй обов'язкової частки спадщини.

Розмір обов'язкової частки становить половину частки, яка б належала особі за законом. Тобто право заповідача на вільне розпорядження своїм майном у цьому випадку обмежується. До обов'язкової частки належить і домашнє майно, і предмети домашнього вжитку, і вклади в банківських установах. Обов'яз­кова частка спадщини не обтяжується боргами спадкодавця.

Розмір обов'язкової частки може бути зменшено судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями і спадкодав­цем, а також інших обставин, які мають істотне значення (наприклад, обов'язковий спадкоємець претендує на частку однокімнатної приватизованої квартири, в якій за життя про­живали спадкоємці за заповітом).

Спадкування за законом

Досить часто спадкодавці не складають заповітів. Тут діє деже просте правило: спадкоємство відбувається за законом, оскільки оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом є діти, дружина, батьки померлого, онуки і правнуки; брати і сестри; дід і бабуся як з боку батька, так і збоку матері. Однак всі ці спадкоємці спадкують права та обов’язки померлого в порядку черги. До числа спадкоємців за законом належать також непрацездітні особи, що перебували на утриманні померлого не менше як один рік до його смерті. Вони успадковують нарівні зі спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкємства. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.Якщо немає спадкоємців ні за законом належать також непрацездатні особи, ні за заповітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавленні заповідачем спадщини, майно померлого переходить до держави. Зазначемо, що й у разі, якщо через відсутність спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, то решта майна переходить до держави 

Порядок оформлення спадщини || LegalAid Україна

Січень 9, 2012

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцезнаходження основної частини рухомого майна (частина перша та друга ст. 1221 Цивільного кодексу України).

При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщsdsdина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частини перша та друга статті 1220 Цивільного кодексу України).

Право на спадкування за законом

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування отримують спадкоємці за законом в порядку черговості, визначеною у статтях 1261 – 1265 цього Кодексу (частини перша та друга статті 1223 Цивільного кодексу України).
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли спадкоємцями укладено договір про зміну черговості права на спадкування.
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Така заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника, а заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Строки для прийняття спадщини

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

У разі відсутності такої згоди за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини

Спадкоємці мають право на відмову від прийняття спадщини, тобто спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Заява про відмову від прийняття спадщини також подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування, а неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.
Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Судові спори у сфері спадкування

Спадкові відносини регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦК), законами України від 2 вересня 1993 року N 3425-XII “Про нотаріат”, від 23 червня 2005 року N 2709-IV “Про міжнародне приватне право”, іншими законами, а також прийнятими відповідно до них підзаконними нормативно-правовими актами.
Відносини спадкування регулюються правилами ЦК, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі – ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов’язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім’єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з’ясується, що має місце спір про право, суд на підставі частини шостої статті 235 Цивільного процесуального кодексу України далі – ЦПК) залишає заяву без розгляду та роз’яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.
Свідоцтво про право на спадщину може бути визнане недійсним тільки у судовому порядку. Зацікавлена особа, яка вважає, що її право на спадкування порушено, може звернутися до суду з позовною заявою про визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину. У статті 1301 ЦК України зазначено, що підставою визнання недійсним виданого свідоцтва про право на спадщину є отримання його особою, яка не мала права на спадкування.

Законодавець передбачає, що не мають права на спадкування особи, які зазначені в ст. 1224 ЦК України, які є спадкоємцями, однак повинні бути усунені від права на спадкування.

Це особи, які позбавили життя спадкодавця, чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, скасувати його або внести зміни до нього.

Позбавлені права спадкування за законом батьки після дитини щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, а також інші особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина буде встановлена у судовому порядку.

Це положення розповсюджується на всіх спадкоємців, в тому числі і на тих, хто має право на обов’язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК України). Не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими визнаний у судовому порядку недійсним. Свідоцтво про право на спадщину по заповіту може бути визнано недійсним, якщо у судовому порядку буде визнано недійсним заповіт.

Платежі за оформлення спадщини

Державне мито

Якщо Ви оформляєте в державній нотаріальній конторі свої спадкові права, то відповідно до вимог чинного законодавства Вам необхідно сплатити наступні платежі.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України “Про нотаріат”, за вчинення нотаріальних дій державні нотаріуси справляють державне мито у розмірах, встановлених чинним законодавством.

Розмір ставок державного мита за видачу свідоцтв про право на спадщину та пільги щодо його сплати встановлені Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 № 7-93 (із змінами і доповненнями).

Так, за видачу свідоцтва про право на спадщину стягується державне мито у розмірі, встановленому підпунктом “ж” пункту 3 статті 3 зазначеного Декрету.

Пільги

Ссылка на основную публикацию